Живий вузлик
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Не за синіми морями, не за високими лісами, а тут десь воно було. Жили собі чоловік і жінка і не було в них дітей. Поки були молоді, якось не помічали, що хата стала їх пусткою. Та час ішов. Почав чоловік сумувати і дорікати дружині, що нема в них дітей. Ото терпіла жінка,поки їй не увірвався терпець, та й вирішила піти до відьми, що жила вкінці села.

Тільки ступила за поріг,як підійнявся такий вітер, що звалив її з ніг. Загуділо, зашуміло в дворі. Стало страшно жінці. Вернулася вона в хату, впала навколішки перед образами і почала благати бога дати їй добру дорогу. Злякана і втомлена;тут таки долі і заснула. І приснився їй дивний сон, що нібито прийшов до неї старенький дід, з білою бородою і почав її навчати, як і що їй робити.

На другий день взяла вона траву-ласкавицю, ножа, молока та й відправилась в дорогу. Отак іде собі жінка, іде, а назустріч їй біжить великий вовк. Злякалась вона та й думає: «Отут мені й кінець буде!» Згадала про траву, витягла з вузлика та й почала шепотіти:

— Травице-ласкавице, стань переді мною, захисти мене від вовка собою.

Як почала круг неї рости трава. Та така високая, як ліс. Побігав круг неї вовк, аж бачить, що не добереться до жінки, то й побіг собі далі. А жінка стала перехрестила траву навколо себе, та й зникла. Страшно жінці йти далі, а дітей так хочеться мати. От мандрує вона далі. Пташечки співають круг неї, сонечко світить. Отак би йти і йти, аж раптом спохмурніло небо, піднявся вітер. Подивилася вона на небо, аж котиться колесо, а в ньому щось чорне. Згадала жінка діда і його повчання, швиденько вийняла ніж, тричі перехрестилася і почала ножа встромляти в землю. Дивиться, а колесо помаленьку спиняється, спиняється. Глядь, а в тому колесі чоловік.

— Спасибі тобі, молодице, що від біди мене врятувала! — каже їй.

Подякував та й пішов собі. Іде жінка собі і думає, що то воно за дива такі творяться, а собі під ноги та й не дивиться. Коли глядь, аж повзе великий вуж. Сам великий та довгий, а на спині весь мохом поріс. Ліг він посеред дороги, що не обійти його і не об’їхать. «Що ж робити ?» — думає жінка. Знову став їй у пригоді старий дід. Наче у сні почула його слова: «Як зустрінеш пана вужа, то налий йому молочка, він тобі дорогу за твою доброту і уступить». Так і зробила жінка. Вуж напився та й поповз далі. За страхом та думками незчулася жінка, як опинилась біля хати відьми. Заходити боїться та й не зна, як двері відкриваються. Аж раптом двері самі відкрилися і на порозі стала відьма страшна та негарна. Аж мурашки по тілі побігли в жінки. Не вспіла та рота роззявити, а відьма й каже:

— Знаю по що прийшла. Довго за тобою дивилася, як ти сюди йшла. За твоє хоробре серце, за доброту, за те, що готова віддати іншому останнє, що в тебе є, буде від мене винагорода тобі. Візьми цей вузлик та й іди швиденько додому. Але у вузлик не заглядай, поки в хату свою не зайдеш, і ні з ким не розмовляй. А далі сама побачиш.

Наче п’яна побрела жінка додому. Та з того переляку все швидше і швидше. Та так і вскочила в хату, а тоді сіла розв’язувати вузлик. Аж глядь, а він ворушіться. Впустила вона на діл його з переляку, а звідти викотилась велика м’яка квасолина. Підбіг котик, почав гратися квасолиною, лапкою шкріб, квасолина — лусь, а звідти дитятко. Та таке гарне, що ні сказати,ні пером описати. Зраділи чоловік і жінка та й зажили втрьох щасливо. Ох і довга казка, хай їй грець, а хто слухав — молодець.