За лінощі нагороди не дають
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)
Жили колись дід і баба. І були у них дві онучки. Одна була роботяща, добра, а інша — безсердечна, лінива.
Одного разу баба послала першу онучку по воду. Коли дівчина прийшла, вона перечепилась і впала в криницю. Коли огледілась, то побачила невеличкий тунель. Вона пішла туди.
Згодом вона зустріла старенького дідуся. Той попросив її зварити їсти, прибрати в хаті. Ввечері, коли дідусь прийшов, він побачив гарний дім, попробував борщу і сказав:
— Ти працьовита, тому я нагороджу тебе золотом і відпущу.
Коли дівчина прийшла додому, зла сестра розгнівалась:
— Як же так, ти гірша від мене, а тебе золотом нагородили? Чому ж ти так мало принесла? Я піду і принесу більше, ніж ти.
І дівчина пішла. Дідусь попросив її, щоб вона зварила борщу, прибрала в хаті. Та на дідові слова відповіла:
— Чому це я повинна їсти готувати, в хаті прибирати? Золота давай мені побільше!
— Ти нічого не робиш, а золота просиш! Лінива ти, тому зостанешся такою! За лінощі нагороди не дають!
Так і пішла дівчина без жодної копійки в кишені.