Забагатіла
Українська народна казка Чернігівщини

Раз принесла одній бабі кума гладунчик сметани, та не сметани, а

вершечку самого. Зраділа стара, сіла на ґанку та й мізкує: «А не з’їм я цієї сметанки, бо завтра в нас тут торгівиця буде. Понесу й продам. А за ті грошенята та куплю, може й поганеньку, та курочку. Так я її ж відгодую, відрощу. А вона мені та нанесе яєчок. Ось я ті яєчка підсиплю, хай виведе десятків зо два курчаток. А як добре виростуть ті курчатка, то продам їх на базарі. Та вже ж куплю поросенятко. А тоді як вигодую, то продам, та куплю теличку. А як вигодую та продам її, куплю кобилку. Та як сяду я на тую кобилку, та як крикну: «Ньо-ньо!».

Як заметляє ногами, як затупоче, а гладунчик з вершечком брик з пелени та й розбився котові на радість.