☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Загадки біскупа
Українська народна казка Бойківщини

Був єден п’яниця. Він дуже пив. І одного разу напився, йшов п’яний, упав при дорозі та й заснув. А з церкви йшов додому піп. А піп, як звичайно, побожна людина. А то було холодновато, піп увидів, що той лежить розкритий і йому холодно, зняв з себе плащ і його накрив. І пішов.

Той спав, спав, проснувся, устав, того плаща забрав і пішов додому. А жона усиділа, що він прийшов у тім плащі, та й свариться:

— Йой-йой, ти, — каже, — п’яниця, десь уже забив попа. Видиш, до чого ти взявся! Попа забив!

— Я, — каже, — не забив.

— Ну а відки ти маєш плаща його?

— та був на мені, а відки він взявся, я не знаю.

— Та ти брешеш! Іди геть, пропади!

І нагнала його. Та й він пішов. Іде з села на село, ходить, ходить. Зайшов у єдно село, а там попа нема. Люду увиділи, що йде піп та й раз до провізора. Та й провізор питає його:

— Отче, та де йдете? У нас попа нема. Та може би, ви в нас на службі були?

— Та добре, буду.

Та вже зразу «попа» до хати та й гостину дають горілку ставлять. А він питає:

— А дяк у ває є?

— Є.

Бо йому треба дяка, бо він без дяка нічого не знає. А так, може, дяк буде знати та якось будуть службу правити. Дяк буде підказувати, що треба. Та й добре попом бути, бо то файні гроші.

Та й вони покликали дяка і гостяться там. А він потиху дякови говорить:

— Я, — каже, — погано знаю попівську службу. А ти мені будеш підказувати. Що я зароблю, все поділимо на двох пополовині.

А дякови того й треба.

Та й вони почали удвох правити службу. Але люди видять, що то не так, як треба, робиться, що то недобре. Та й єден узяв та й написав скаргу до біскупа. Та й біскуп дивується: «Що таке? Я в таке село попа не давав і по такі фамілії попа не знаю. Що то за єден?» та й викликає того «попа» до себе. Над’їхав той піп, а біскуп йому каже:

— Відки ти взявся? Там на тебе скарга надійшла, що ти нездало службу правиш.

— Ба та чого? Та я правлю добре.

Та й біскуп, значить, увидів, що то якийсь бідолаха. Та й думає: «Цей най би жив, най би робив попом». І каже так:

— Як ти мені відгадаєш загадки, які я тобі скажу, то будеш далі робити попом, а як ні, то ні. Ти мені скажи, кілько на небі звізд, де середина світу і що я думаю? Ці-с три питання ти обдумай і на них мені відповіш. І будеш далі робити попом. А як ні, то ні.

Ну та й іде він від біскупа. А там була ріка і через ріку міст. Він на поручину сперся і думає собі: «Що мені робити? Я попом не буду, бо не відгадаю. Де я знаю, кілько на небі звізд? І як я можу знати, де середина світу і що він собі думає? Краще через це поруччя впасти у воду, втопитися і все».

Аж тут іде швець. Та й питає його:

— Отче, чого так ся зажурили?

— А, чим ся зажурив…

— Та скажіть мені.

— Та нічого ти мені не поможеш.

— Та, може, поможу. Та повіджте.

— Та був я в біскупа. Та й сказав мені біскуп, щоб я післязавтра прийшов і розказав, кілько на небі звізд, де середина світу і що він думає.а я відки то знаю? Та й думаю, може ся краще втопити.

— Та ні, отче, дайте мені сотку, то я вас з того виведу.

— Гей, та коби вивів.

— Виведу.

Ну та й каже піп:

— Я дам сотку.

І дав йому сотку. Та й каже швець:

— Ви післязавтра будете йти. Та й будьте тут, на цьому місці. І я буду тут. Та й я вас з того виведу.

— Добре.

Післязавтра приходить на то місце піп. Приходить і той швець. Та й приносить з собою швець такий великий аркуш паперу, а на ньому крапки, та як звізди. І під сродом підбита цифра: стільки-то мільйонів, стільки-то тисяч…звізд на небі. Та й папір має швець у кишені.

— Ви, отче, тут?

— Та тут.

— Знаєте що? Давайте мені своє вбрання. Я вберу його та й піду до біскупа, бо ви все єдно заломитеся. Я вас виведу з того всього.

— Я дам тобі вбрання. Бери.

Той узяв у попа вбрання, вбрався й пішов. Приходить до біскупа.

— Слава Йсусу Христу!

— Та слава навіки Богу. Та то ти прийшов, той, якому я сказав би мені відгадав мої загадки?

— Та я, я.

— То відгадуй.

Виймає він той папір, розкладає перед біскупом.

— Нате, дивіться. То є така кількість.

— А правдиво ти пораховав?

— Правдиво. Як не вірите, порахуйте.

— А де середина світу?

А він устав та й стоїть.

— От, каже, — тут, де я стою.

— А ти правдиво сказав?

— Правдиво. Як не вірите, зміряйте світ. І увидите, що середина тут, де я стою.

— А тепер дай ти мені відповідь на останнє запитання — що я думаю?

— Я вам скажу. Ви думаєте, що говорите із священиком, а ви говорите із ур наче шевцем. От і маєте відповідь.

— Ну то, — каже, — йди додому і далі прав службу.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

158 (2191). Загадки біскупа. СУС 922. 30 березня 1990 р. Гладиш Іван Дмитрович (Сулимів) (1912). Львівська область, Турківський район, село Яворів