Загадкові дівчата
Українська народна казка Поділля

Давно-давно колись в одному з наших сіл жили три сестри. Були вони багаті і вродливі з чорними бровами, білими личками, довгими косами, стрункі, мов топольки.

Багато хлопців сохли за ними, намагаючись привернути їхню увагу, але красуням було байдуже. Нікого вони не любили, але не тому, що були надто гордими.

При зустрічі з женихами дівчата завжди вперто мовчали, і жодному з них не вдалося розкрити причину їхнього мовчання.

Аж ось одного разу навідався в маєток, де жили загадкові дівчата, чарівний незнайомець. Одягнений був у недовгий сюртук. А в тому селі такий одяг називали половиками.

Розкішно прибрані дівчата зустрілися з незнайомцем. Посідали навпроти нього. Кавалер ніжно дивився на сестер, зустрічався з ними поглядом, про щось розпитував. Але у відповідь вони мовчали. Незнайомець вирішив будь-що заставити дівчат заговорити.

Сів зручно в кріслі, розстебнув свій половик, черкнув сірник і, ніби припалюючи цигарку, підпалив на собі половик. З половика вже йде дим, а незнайомець вдає, що ніби не бачить.

Дівчата мовчать, тільки розгублено переглядаються між собою. Уже й жаром зажеврівся кінець половика. Не втрималась одна з дівчат та й каже:

— Каварер, каварер, погорік загорер!

А друга невдоволено:

— Ти б сидіра і мовчара, ніби діро не твоє.

А третя:

— А я морчу.

Так незнайомому кавалеру вдалося розкрити причину мовчання красунь. То була їхня вада мови, чого дівчата так соромилися. Та ніяка вада не змогла затьмарити красу і скромність дівчат. Скоро справили весілля одній, а потім другій і третій.

До сьогодні щасливо живуть сестри в парах, знявши з себе такий тягар — безглуздий сором за те, в чому були невинні.