Зайчиха та зайчата
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Була собі зайчиха і мала п’ятеро зайчаток. Все було б нічого, так у березні такі морози прикрутили, що несила терпіти та й годі. Стара зайчиха і сюди, і туди, то казки почне розказувати малечі, то згадає подвиги прадідів, усе хоче якось нагріти діток. А ті поскручувалися та тільки пищать.

Тоді зайчиха повела свій виводок трохи пострибати. Отак тупцяли вони, тупцяли та й побачили, як десь далеко-далеко вогонь горить. Ото зайчиха на задні лапи сіла, а передніми почала вертіти перед собою, наче грає.

От зайчата й питають:

— Що це ти робиш, мамо?

— Хіба не бачите, лапи грію, — одказує та.

Тоді зайченята й собі стали терти лапами, нагрілися.

Ми малі не мали на той час рукавиць. Нам батьки розказували цю казку, щоб ми вчилися у зайченят не падати духом, і гріти собі руки, як замерзнуть.