Запізнилися на молебень
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Було це в ті давні часи, коли я була маленька. То мені розповідала моя бабуся, і не знаю, казка то чи бувальщина.

У ті часи, коли людство було ще молоде, жили в одному селі чоловік і жінка. Були вони працьовиті і дуже шанували одне одного, через те в їхній оселі було завжди тихо і затишно. Стояла в тому селі церква, і люди, шануючи бога, ходили туди молитися.

А було це перед Великоднем. Чоловік і жінка прибрали святково житло, дворище і почали збиратися до церкви. Жінка подала чоловікові святкове вбрання: вишиту сорочку, коштовні персні й каблучки, на голову капелюх, прикрашений трьома діамантами.

— Який же ти в мене гарний! — зачаровано промовила дружина.

На себе вона одягла намисто, а на голову діадему. У цей час у церкві задзвеніли дзвони, сповіщаючи, що молебінь скінчилася.

— Ой, — промовила жінка, — ми спізнилися.

І враз розгніване небо обернули чоловіка та жінку у двох птахів. Ось чому павич має таке казкове вбрання, а павичка тільки на шиї яскраве пір’ячко, наче намисто, та три пір’їнки, як корону на голові.