Зимова казка
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)
Був морозний день. Зайчик Вуханчик і зайчик Стрибайчик весело грали в зимову гру. Сніжинки летіли одна за одною все швидше і швидше, так і день промайнув. Настала ніч. Мама Вуханчика й Стрибайчика покликала додому. Зайчатка відпочивали, щоб до завтра набратись сил. Ось уже й сьома година, зайчики встали, лагідно пригорнулись до мами і прошепотіли щось.
Коли Вуханчик вийшов на подвір’я, то побачив, що сніг розтає. Він вирішив піти до свого дідуся, тому що дідусь дуже розумним. Коли Вуханчик прийшов до дідуся, той йому сказав:
— Я знаю в чому річ!
— Справді знаєш? Ну в чім?
— Міхи з снігом забрав лютий вітер. Він не любить зиму, тому і не бажає, щоб коли-небудь вона була. Ти мій внучок, ти сильний і хоробрий. Іди до нього. Але стережись, коли він запропонує тобі щось поїсти. Не їж!
Так зайчик все і зробив. Тільки підійшов він до дверей. Як раптом вискочив вітер.
— Ти що тут робиш?
— Я прийшов, щоб забрати міхи з снігом. Нам потрібно, щоб до нас прилетіли сніжинки-веселинки. Нам без них сумно.
— Ха-ха-ха. Ти, що забереш їх у мене?
— Так!
— Нізащо! — сказав Вітер і зайшов у дім.
Поряд пролітала ворона, вона Вуханчику й сказала:
— Міхи лежать у скляній коробці. За скляними дверима. Пройти туди ти
зможеш тільки тоді, коли вітер сам їх відчинить. Але тобі ще треба знайти і
дівчинку-зиму.
— Добре! Я скажу, що я прийшов в гості.
Так він і зробив. Вітер відкрив йому двері і гостинно запропонував щось поїсти. Зайчик відмовився, тому що добре пам’ятав слова свого дідуся.
Коли Вітер полетів в сад, то Вуханчик підбіг до скляної коробки і зробив все так як і сказала ворона. Але треба ще знайти дівчинку-зиму. Зайчик вийшов з будинку. А на даху сидить білочка та йому каже:
— Піди до дверей його кімнати і там побачиш ключ. Візьми його і відчини двері Діамантової кімнати. Вітер буде сильно дути і виривати в тебе ключ. Але ти будь сильним, не випускай його з рук.
Зайчик все так і зробив. В Діамантовій кімнаті він побачив дівчину-зиму. Вухань віддав їй міх з снігом. Дівчина взяла його, розв’язала і почала випускати сніжинки-веселинки, які у веселому танку опускались на ліс. Всі звірі були вдячні Вуханчику за його сміливість.