Злодій Івась і пан
Українська народна казка Бойківщини
Стрічає пан Івася.
— Івасю, де ти був цілий рік?
— Ходив-им учитися.
— На що ж ти ся учив?
— На злодія. Красти вчився.
— То вкради в мене собаку. У мене їх є три. Котра найліпша, ту вкради.
— Украду.
— Украдеш, то дам тобі чотири сотки. А не вкрадеш, застрілю тебе.
Навив Івась троє клуб’ят вовняної пряжі, натикав у ті клуб’ята голок. І варив на плиті лій. І верг єдно клуб’я в лій, верг друге і третє. То набралося лою, він повиймав його, щоби вистигло, аби пси не повпікалися. Та й пішов з тими клуб’ятами ід’брамі, вер єдно клуб’я — пес хопив, вер друге — другий хопив, вер третє — третій хопив. Голки позапиналися псах у піднебіння долі й горі. Ні зїсти, ні виплювати. Не гавкають, не кусають. Відорвав латку з плоту, взяв на ремінець найліпшого пса й пішов, повів пса додому.
Рано пан виходить надвір — пса не є. два суть, а третього нема. Посилає слугу:
— Няй приведе Івась до мене пса.
Той прийшов, а Івась каже:
— Я за псом уночі ходив. А він най прийде та й няй собі забере. І няй гроші принесе.
Слуга прийшов до пана і розказав, що Івась казав. Пішов пан сам. Взяв чотири сотки і забрав пса. І каже:
— Івасю, в мене є одинадцять коней. Вкради найліпшого коня, і я тобі дам півмаєтку.
Поставив пан коло брами варту, двох озброєних. А ще двох біля стайні, біля дверей. А одинадцять хлопів держать у стайні коней за кантари.
Івась узяв бочку з водою, поклав на візок. Бочка забита з обох боків. Упряг якесь нездале лоша, набрав у кишені дуже міцної горівки. Та й приїхав ід’панській стайни. Та й перевернув той віз у фосу і почав йойкати:
— Хто чує, хто видить, не дайте загинути, порятуйте, як можете!
Ті два, що коло брами стоять, кажуть:
— Ходім, подивимеся, що там таке є. Що то він там так йойкає?
Прийшли, звідаються:
— Що ти, чоловіче, тут так пищиш?
— Люде добрі, не дайте пропасти. Завтра в мене весілля та везу горівку. Та перевернувся. Поможіть якось підняти, будьте добрі.
Тоти взяли підняли. А він фляшку з кишені, налляв єдному, налляв другому. А вони як підпили, та й кличуть тотих, що коло дверей:
— Хлопці, ходіть сюди!
Най він тілько покажеться нам, ми його розтелепам, того злодія.
Напоїли й тамтих двох. А єдного післали до стайні за тими, що коні держали. Приходять тих одинадцять та й стали пити. А закуски ніякої він не дає. І напоїв їх так, що то все ледве позалазило цапки до стайні. А він єдному дав у руки вила, другому мітлу, третьому лопату.
А того, що на найліпшім коні сидів, висадив Івась на терлицю. Та й ту терлицю припер з ним до стіни, би він не впав. А то лоша, що він привіз ним воду, Івась пустив. Та й воно пішло собі. Бочку кинув у фосу, а сам сів на коня та й поїхав.
Рано встає пан. Уже сонце високо, а лямпи на стайні світяться, і ті всі нещасні сплять у гної. В болоті сплять. Входить пан до стайні — коня нема.
— Ти чого сидиш на терлици?
— На які терлици? Я на кони. Що ви?
А другому каже:
— Я ж тобі казав, аби-сь держав коня за хвоста.
— А я що, я держу.
— Ти дурню, та ти держиш за мітлу березову.
Приходиться панови самому йти за конем. Прийшов пан до Івася.
— Ну що ж, Іване? Будемо ділитися з тобою маєтком? То ще вкради в мої пані перстені і кульчики золоті. Ми з панею будемо на столі в покою бавитися ними. Украдеш — весь маєток твій.
— Украду.
Пішов Івась на цвинтар, викопав свіжого трупа, взяв на плечі і прийшов до пана під вікно. І все покаже трупа в вікно та й опустить його вниз. Покаже та й опустить.
А пан з панею підмітують кульчики в руках. А на столі лежить заладована стрільба. Івась показав трупа і трохи подержав його. А пан до пані каже:
— Він є тут.
Та й узяв пан у руки стрільбу. Івась ще раз показав трупа, і пан у того трупа стрілив. Івась трупа верг і пішов у задвір’я. пан з панею думали, що Івась уже убитий, і пішли дивитися на трупа. А Івась за той час заскочив до хати, до того покою, згорнув кульчики й перстень із стола собі в руку та й пішов. Входять пан з панею — перстеня і кульчиків нема.
— Що ж ми собі наробили! Івась кульчики вкрав. А то напевно якийсь просився на ніч, та й ми його вбили. Берім його на ноші та несім на цвинтар.
Тьа й узяли пан з панею трупа на ноші, взяли з собою два лискарі, викопали через ніч яму і поховали того трупа.
Рано приходить пан до Івася.
— Ну й що, Івасю? Вже весь маєток твій.
— Та я то сам знаю, що мій, — Івась так каже.
— Уже-сь ми наробив такої біди, що ня пустив у жебрачу палицю. Тепер зроби дащо ще з тим попом, що з мене сміється, і я надвір не можу вийти. Сміється, що я тобі так дався.
— А я його можу й до вас принести в міху.
І що Івась робить? Взяв собі жалив’яний довгий міх, пішов під беперг у воду, наїмав доста раків, прийшов ід’церкві, відомкнув, засвітив свічки, виймає з міха раки по єдному, світить недогарки, приліплює до раків і пущає на підлогу.
А сам вбрався у філон, утворив царські двері та й відправляє службу. Церковник то вчув, приходить до попа та й каже:
— Отче, сам Господь відправляє в нашій церкві. Ангели світять по церкві, а Господь відправляє.
Піп дивиться у вікно, а Івась кричить:
— Іди принеси тоти гроші, що ти з людей надер!
Та й пішов піп до хати, а Івась філон із себе скинув та й під вікно. Піп каже попади:
— Сам Господь відправляє. Казав, щоби-м тоти гроші приніс, що з людей надер.
Попадя каже:
— Та лиши хоч єдну п’ятку, бо з чим підемо у магазин завтра рано?
А Івась пішов назад у церкву, убрався в філон та й далі відправляє.
Піп приносить гроші, а Івась каже:
— Йди принеси ще тоту п’ятку, що-сь дома лиши-и-и-в!
Прийшов піп домів та й каже попади:
— Хто Бога обдурить? Він знає за ту п’ятку.
Приніс піп ту п’ятку до церкви, поклав на престіл, а Івась йому каже:
— Лізь у той мішок та буду тобі гріхи відпущати.
Піп заліз у міх, а Івась його там зав’язав і виніс на сходи. Та повимотував надвір раків, погасив світло,ф ілон положив на своє місце, церкву замкнув, попа в міху на плечі та й приніс до пана.
— Нате, — каже, — маєте його тут, би більше з вас не сміявся.