Злодій Івась і пан
Українська народна казка Бойківщини

Стрічає пан Івася.

— Івасю, де ти був цілий рік?

— Ходив-им учитися.

— На що ж ти ся учив?

— На злодія. Красти вчився.

— То вкради в мене собаку. У мене їх є три. Котра найліпша, ту вкради.

— Украду.

— Украдеш, то дам тобі чотири сотки. А не вкрадеш, застрілю тебе.

Навив Івась троє клуб’ят вовняної пряжі, натикав у ті клуб’ята голок. І варив на плиті лій. І верг єдно клуб’я в лій, верг друге і третє. То набралося лою, він повиймав його, щоби вистигло, аби пси не повпікалися. Та й пішов з тими клуб’ятами ід’брамі, вер єдно клуб’я — пес хопив, вер друге — другий хопив, вер третє — третій хопив. Голки позапиналися псах у піднебіння долі й горі. Ні зїсти, ні виплювати. Не гавкають, не кусають. Відорвав латку з плоту, взяв на ремінець найліпшого пса й пішов, повів пса додому.

Рано пан виходить надвір — пса не є. два суть, а третього нема. Посилає слугу:

— Няй приведе Івась до мене пса.

Той прийшов, а Івась каже:

— Я за псом уночі ходив. А він най прийде та й няй собі забере. І няй гроші принесе.

Слуга прийшов до пана і розказав, що Івась казав. Пішов пан сам. Взяв чотири сотки і забрав пса. І каже:

— Івасю, в мене є одинадцять коней. Вкради найліпшого коня, і я тобі дам півмаєтку.

Поставив пан коло брами варту, двох озброєних. А ще двох біля стайні, біля дверей. А одинадцять хлопів держать у стайні коней за кантари.

Івась узяв бочку з водою, поклав на візок. Бочка забита з обох боків. Упряг якесь нездале лоша, набрав у кишені дуже міцної горівки. Та й приїхав ід’панській стайни. Та й перевернув той віз у фосу і почав йойкати:

— Хто чує, хто видить, не дайте загинути, порятуйте, як можете!

Ті два, що коло брами стоять, кажуть:

— Ходім, подивимеся, що там таке є. Що то він там так йойкає?

Прийшли, звідаються:

— Що ти, чоловіче, тут так пищиш?

— Люде добрі, не дайте пропасти. Завтра в мене весілля та везу горівку. Та перевернувся. Поможіть якось підняти, будьте добрі.

Тоти взяли підняли. А він фляшку з кишені, налляв єдному, налляв другому. А вони як підпили, та й кличуть тотих, що коло дверей:

— Хлопці, ходіть сюди!

Най він тілько покажеться нам, ми його розтелепам, того злодія.

Напоїли й тамтих двох. А єдного післали до стайні за тими, що коні держали. Приходять тих одинадцять та й стали пити. А закуски ніякої він не дає. І напоїв їх так, що то все ледве позалазило цапки до стайні. А він єдному дав у руки вила, другому мітлу, третьому лопату.

А того, що на найліпшім коні сидів, висадив Івась на терлицю. Та й ту терлицю припер з ним до стіни, би він не впав. А то лоша, що він привіз ним воду, Івась пустив. Та й воно пішло собі. Бочку кинув у фосу, а сам сів на коня та й поїхав.

Рано встає пан. Уже сонце високо, а лямпи на стайні світяться, і ті всі нещасні сплять у гної. В болоті сплять. Входить пан до стайні — коня нема.

— Ти чого сидиш на терлици?

— На які терлици? Я на кони. Що ви?

А другому каже:

— Я ж тобі казав, аби-сь держав коня за хвоста.

— А я що, я держу.

— Ти дурню, та ти держиш за мітлу березову.

Приходиться панови самому йти за конем. Прийшов пан до Івася.

— Ну що ж, Іване? Будемо ділитися з тобою маєтком? То ще вкради в мої пані перстені і кульчики золоті. Ми з панею будемо на столі в покою бавитися ними. Украдеш — весь маєток твій.

— Украду.

Пішов Івась на цвинтар, викопав свіжого трупа, взяв на плечі і прийшов до пана під вікно. І все покаже трупа в вікно та й опустить його вниз. Покаже та й опустить.

А пан з панею підмітують кульчики в руках. А на столі лежить заладована стрільба. Івась показав трупа і трохи подержав його. А пан до пані каже:

— Він є тут.

Та й узяв пан у руки стрільбу. Івась ще раз показав трупа, і пан у того трупа стрілив. Івась трупа верг і пішов у задвір’я. пан з панею думали, що Івась уже убитий, і пішли дивитися на трупа. А Івась за той час заскочив до хати, до того покою, згорнув кульчики й перстень із стола собі в руку та й пішов. Входять пан з панею — перстеня і кульчиків нема.

— Що ж ми собі наробили! Івась кульчики вкрав. А то напевно якийсь просився на ніч, та й ми його вбили. Берім його на ноші та несім на цвинтар.

Тьа й узяли пан з панею трупа на ноші, взяли з собою два лискарі, викопали через ніч яму і поховали того трупа.

Рано приходить пан до Івася.

— Ну й що, Івасю? Вже весь маєток твій.

— Та я то сам знаю, що мій, — Івась так каже.

— Уже-сь ми наробив такої біди, що ня пустив у жебрачу палицю. Тепер зроби дащо ще з тим попом, що з мене сміється, і я надвір не можу вийти. Сміється, що я тобі так дався.

— А я його можу й до вас принести в міху.

І що Івась робить? Взяв собі жалив’яний довгий міх, пішов під беперг у воду, наїмав доста раків, прийшов ід’церкві, відомкнув, засвітив свічки, виймає з міха раки по єдному, світить недогарки, приліплює до раків і пущає на підлогу.

А сам вбрався у філон, утворив царські двері та й відправляє службу. Церковник то вчув, приходить до попа та й каже:

— Отче, сам Господь відправляє в нашій церкві. Ангели світять по церкві, а Господь відправляє.

Піп дивиться у вікно, а Івась кричить:

— Іди принеси тоти гроші, що ти з людей надер!

Та й пішов піп до хати, а Івась філон із себе скинув та й під вікно. Піп каже попади:

— Сам Господь відправляє. Казав, щоби-м тоти гроші приніс, що з людей надер.

Попадя каже:

— Та лиши хоч єдну п’ятку, бо з чим підемо у магазин завтра рано?

А Івась пішов назад у церкву, убрався в філон та й далі відправляє.

Піп приносить гроші, а Івась каже:

— Йди принеси ще тоту п’ятку, що-сь дома лиши-и-и-в!

Прийшов піп домів та й каже попади:

— Хто Бога обдурить? Він знає за ту п’ятку.

Приніс піп ту п’ятку до церкви, поклав на престіл, а Івась йому каже:

— Лізь у той мішок та буду тобі гріхи відпущати.

Піп заліз у міх, а Івась його там зав’язав і виніс на сходи. Та повимотував надвір раків, погасив світло,ф ілон положив на своє місце, церкву замкнув, попа в міху на плечі та й приніс до пана.

— Нате, — каже, — маєте його тут, би більше з вас не сміявся.