Золотий жердель
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Жив колись один козак і мав сина єдиного. Хорошим був хлопцем, але дурнуватим, бо усе що можна і не можна людям розказував. А звали хлопця було Іваном.

Наснився тому козакові сон, що є такий жердель, як з’їси одну ягоду, тона двадцять літ молодшим станеш. Рано пробудився він, став сповідати синові і сказав:

— Коли дістанеш, сину, тих жерделів, усі статки свої тобі віддам, усі схови із золотом передам. Бо не знаю кращого багатства, ніж молодість та здоров’я

— Добре, батьку, поїду дістану вам тих жерделів.

Поїхав він і узяв лише двох друзів своїх, що джурами при козаках були. Їхали, їхали вони і доїхали до країни, де скрізь пісок. Стали під піщаною горою, а там пустельник сидить, м’ясо на вогні пече.

— Добрий вечір, добрий чоловіче!

Той відповів та й спитав звідки тут хлопці узялися. Іван усю історію про сон і розповів. Каже йому той пустельник:

— Є такий жердель, але далеко. Подарую тобі ложку. Як прогорнеш нею, то сто миль проїдеш.

Подякували друзі та й далі поїхали. Наступного вечора біля іншої гори зустріли хлопці іншого пустельника. Він їм за добре спілкування молоточок подарував. Як ударити молоточком, то все, що на горі, в долину зсунеться.

Розпрощалися і поїхали далі. Приїхали наступного дня до третього діда і йому Іван розповів про молодильні жерделі. Старий каже хлопцеві:

— Є такий жердель, він не дуже далеко, тримай три ціпочки. Як приїдеш до того жерделя, там трава висока й колюча нахилитися ніяк. Нахроми вперше — буде жаба, кинь нахроми вдруге — буде щур, кинь і другу, нахроми втретє — буде золотий, мов сонце, жердель. То його сховай.

Подякували хлопці і цьому пустельникові і поїхали. Приїхали під гору, а вона така висока, що як хочеш верхівку побачити, то очі болять та шию ломить. Від’їхали хлопці назад трохи. Узяв Іван молоточок, цокнув в камінчик, а гора і зсунулась в долину.

Пішли хлопці до жерделя, а навколо трава різуча, колюча та висока. Штрикнули ціпочком вперше — нахромилось жабеня. Викинули його. Вдруге попався щур, а втретє — жерделик золотий, мов сонце. Заховали його в торбину та й ходу звідти.

Їдуть хлопці, бачать, стоїть палац кришталевий, світиться увесь неначе сонце, барвами переливається. Зайшли. Столи стоять накриті багатими напоями та наїдками. Поїли, попили та й пішли палати розглядати. У першій золотий стовп стелю підпирає, у другій — срібний, у третій — діамантовий.

— Давайте розіб’ємо ці стовпи, — каже Іван, — та й буде чим дома похизуватися.

Ударили в перший стовп розсипався він, а там дівчина гарна наче зоря. Ударили в срібний стовп розколовся він, а там дівчина гарна як пава. Ударили в третій — діамантовий, не б’ється. Почали штовхати і звалили його а під ним хід таємний у таємну кімнату, а в таємній кімнаті дівчина такої краси, що Іван втратив мову.

Та от біда сплять дівчата, не просинаються. Принесли їх на поріг палацу. Почали гукати та тормошити, а вони сплять і оком не ведуть. Зажурився Іван. Не знає як збудити дівчат, що робити далі. І вирішив залишити їх у палаці, щоб потім з каретою повернутись і забрати їх. Нахилився Іван і поцілував найпрекраснішу дівчину в губи на прощання, а вона очі відкрила і промовила:

— Ось і прийшов ти по мене мій Іванку! Тепер будемо ми вік щасливі і ніхто нас не розлучить.

— Хто ти дівчино? — Здивувався Іван.

І розповіла дівчина що вкрав її страшний хан поки батько з козаками бусурманів бив. Тримав її та її подруг заручниками, щоб козаки їх більше не чіпали. Побачили джури те диво та й поцілували інших дівчат у вуста. І ті попросиналися. Сидять веселяться, до хлопців ластяться. Аж чують земля дрижить.

— То хан з військом з набігу повертається. — мовила одна з дівчат, — потрібно ховатися.

Згадав тут Іван про ложку пустельника. Засідлали хлопці колоду, дівчат між собою посадили, щоб не повипадали і по черзі гребли ложкою аж поки до рідного села не доїхали.

З’їв старий козак золотого жерделя, помолодів, розвеселився, вуса розправив і усе, що обіцяв синові — виконав та й друзів його не образив.

Коли поставали хлопці козаками, справили весілля, та таке гучне та пишне. І я там був, гопака танцював, аж у п’ятах пекло.