Йосип і його брати
Українська народна казка Гуцульщини

Було дванадцять братів. А тринадцятий вродився Йосип. І був він такий поважний і розумний, що старшина його найбільше любила. А тоти старші браття пасли худобу десь дуже далеко на поли. Старших пуще годували родичі, а цего старшого ліпше дозирали з їдою і з одягом — з усім. І тоти старші його зненавиділи. І просили тата й маму, аби пустили Йосипа з ними в поле. І вони поклали його на коня та й завезли в поле. А там його хотять знищити, бо думають, що більше їди їм лишиться. Та й п’ятирічного жалували вбивати. Порадилися вони кинути його в керницю. Тота керниця була дуже близька попри головну дорогу.

їхали чумаки з тої держави в іншу. Коло тої керниці стали напоювати воли. Крутять вони води, дивляться — хлопець у керниці голий сидить. Чумаки його відти вибрали і спитали:

— Чого ти тут у керниці?

А він говорить, що «мене браття кинули тут, аби я ся втопив». Тоти чужі люди розуміли, що браття й так його знищать, як він не втопився. І закликали браттів т’керници, і цего хлопця в них купили. І завезли його в іншу державу. А в іншій державі перепродали панови, що він не мав дітей, а маєтки мав великі. І цей хлопець був наймитом у того пана.

Коли він підріс до п’ятнадцяти літ, зачав розгадувати сни. Його панови приснився сон, що виходять сім коров дуже ситих, а відтак виходять з того ж Чорного моря сім худих, і ті худі пожерли тих ситих. Пан рано встає і розказує, що йому ся снило. А Йосип говорить, що сім років буде великий урожай, а відтак сім років буде великий голод. Що коштує тепер кила пшениці, то буде десять кіля коштувати.

У тій державі що кому ся снило, то всі йшли зі своїми снами до Йосипа. І що він кому казав, то все так і було. Пан питався Йосипа, що робити.

— Великі шпиклірі будуйте і збираймо хліб.

І вони збирали й ховали в шпиклірі збіжжя, а як минуло сім років, постав великий голод. Так, що Йосипів тато післав його браттів у тоту державу збіжжя купити. І вони попадають до Йосипа, до свого брата. І просять, аби він їм продав шість мішків пшениці. А він до них говорить:

— Звідки ви є?

Вони йому кажуть, звідки та й що. Він питає, як вони називаються, чи мають тата, маму. Вони йому все розказують.

— А гроші маєте?

— Маємо. Тато дав гроші, і ми маємо на шість мішків пшениці.

— Що, голодні-сте?

Він їх пізнає, а вони його не пізнають. Дав він їм хліба. Вони розділилися і з’їли той хліб. Та й беруть та й їдять пшеницю. А він дивиться на то. Дав їм за ґроші шість мішків пшениці. А один мішок дає татови задурно. І говорить їм:

— Оцей мішок я вашому татови даю. Аби ви в цей мішок не заглядали. Так, як я зав’яжу, аби ви й подали вашому татови.

І гроші, що тато передав синами, забиває в татів мішок і передає назад. І сказав їм:

— Як це поїсте, приїдете до мене знов. Я знов вам продам. Вони приїздять з тою пшеницею т’хаті і кажуть:

— Тату, ми купували цю пшеницю в такого й такого пана.

І розказали вони татови, що той передав йому мішок пшениці. І їм сказано, аби вони в той мішок не дивилися. Тато подивився в той мішок, а там всі його гроші. Він пізнав свої гроші і каже:

— Господи, що це за добрий пан, що дав пшеницю та й гроші мені вернув?!

А вони кажуть:

— Ми не знаємо, нащо він так зробив.

За якийсь час вони знов поїхали до Йосипа за пшеницею з тими грішми, і тоді признався він їм, що він їх брат. І пригадав їм, як вони його в керницю вкинули, а потому продали. І сказав їм, щоби привезли тата й маму. Аби вони пережили голод коло него. А їм буде давати всі голодні роки пшениці, аби вони не померли з голоду.

І привезли тата й маму до Йосипа в другу державу. І там вони були, поки не було врожаю в їхній країні. А відтак повернувся з ними Йосип у свій рідний край.