Казка матінки-природи
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

У чарівному світі матінки-природи жила-була собі зима — єдина донька мороза. Все своє багатство віддав мороз любій доньці, а вийшла лише жменя срібла. Засмутилася зима. Як їй сподобатися людям? Почала виробляти з різними візерунками зірочки тоненькі, легенькі. І стали вони сніжинками.

Підкинула зима їх до неба і закружляли вони в легкому танку. Все навколо змінилося, земля вкрилася білим пухом. Дихнула зима на дерева і вони вкрилися гірляндами інею. Під стріхами повісила стрімкі бурульки, блискучі, мов намисто. А коли почала малювати на вікнах візерунки, то відчула себе щасливою і вирішила віддати людям усе, що мала. Але біла фарба мало змінила життя людей.

Тоді вона підмішала до неї жменю срібла і все заблищало, мов у казці. Люди були зачаровані красою, яку їм подарувала зима. Але й цього було замало! І звернулася матінка-зима за допомогою до доньок сонця, старшої — осені, середньої — літа, молодшої—весни.

Першою полинула на зустріч зимі вічно молода і дуже гарна донька сонця — весна. Ніжні квіти, голубі й білі проліски, буйно-зелене вбрання землі, блакитне небо принесла вона людям.

Через три місяці залишила батьківський дім й друга донька — літо. Подарував їй батько вічну красу. Й принесла вона людям дзвінкі галявини, квітучі долини, медяний запах цвіту, говірке жито, лагідне тепло річок та морів.

Нарешті батьківський дім залишила старша донька осінь. І віддав сонце їй все своє багатство — золото. Не скупилася осінь, була щедрою і люди полюбили її.

Закохалися люди в жовті клени, золоті берези, соковиті плоди, прозорі павутинки бабиного літа. Але люди швидко стомилися від тяжкої й виснажливої роботи й знову запросили до себе в гості чарівницю зиму.