Казка-сон
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Було це давно-давно. Одного разу сиділа дівчина на східцях під хатою і грілась на сонечку. Неподалік від неї, під дахом будинку, в затишному куточку давно звите ластів’їне гніздо. У ньому жебоніла ластівка до недавно вилуплених пташенят. Сонечко пригрівало. Було так затишно і спокійно, що повіки мої обважніли, і я сперлась на одвірок. Раптом почулось:

— Мамо-ластівко, я хочу їсти.

— Їсти, їсти! — защебетали ластів’ята всі гуртом.

— Та скільки ж можна їсти? Давайте краще я вам розповім одну легенду, яку я почула, коли була у теплих краях цього року. Мені розповіли її наші земляки, соловейко і жайвір. А вони в свій час почули від своїх старих родичів. Будете слухати?

— Будемо!

— Слухайте. Соловей розказав, що було це давно-давно, може, років 50 тому, а то і ще раніше.

Жив його пра-пра родич на березі річки Більов коло села Васютинець. Гніздечко його було звите у вільшнику неподалік болота. І от одного ранку після трудової ночі соловейко солодко спав. Та раптом його розбудили дикі гуси, які летіли від Більова на степ. Вони так голосно гелготали і було чути дуже часто:

— Велика вода! Велика вода!

Соловейко стривожився і почав роздивлятись навкруги. Його охопила тривога ще більш, коли він побачив, що в сторону степу бігли зайці і лисиці і теж гомоніли про велику воду, яка наступає на село.

А коли соловей побачив ще й дикого кабана, з своїми смугастими дітлахами, котрі чимдуж бігли і кувічали не своїм голосом, то вирішив їх догнати і дізнатись. Він піднявсь увись і побачив, що велику рівнину з річечками, болотами, селом затоплює велика вода.

Теж полетів на степ. Там він зустрівся з жайвором, який безтурботно завис у високості над ланами і виспівував «Хліборобську оду».

Соловей сказав йому

— Ти такий спокійний, а там наступає велика вода. Вона затопить мій вільшник, мої бузинові і бузкові зарослі, де я так любив витьохкувати вечорами і ночами.

— А мені байдуже, у мене тут все добре: колосяться хліба, дозрівають овочі. Живи у мене.

— Де ж мені тут поселитись. Тут так пустинно. Нема звичних мені садочків, а лісосмуги тут такі ще молоденькі і рідкі. Тут, мабуть, і слухати мене нікому.

— Ти помиляєшся, слухати тебе тут є кому. І мені здається, що ти тут дуже потрібний. Тут у селі поселився великий сум, і щоб його прогнати, дуже потрібний твій солов’їний спів. Давай разом боротись з великим сумом. Ти вночі, а я вдень. Я думаю,що все навколо звеселиться.

І стали вони дружити і веселити село. А сум десь глибоко сховався.

Сподобалась вам розповідь, — спитала ластівка своїх діток.

— Сподобалась, — сказало ластів’я, яке перед тим найголосніше кричало, що хоче їсти.

— А давайте і ми будемо радісно щебетати коло нашої хати, щоб великий сум ніколи не посмів і наблизитися до села.

І вони всі голосно защебетали. Я проснулась від щебету, сонечко лагідно світило…