Кара
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Жили собі чоловік та жінка, молоді ще люди. Вирішили вони спочатку хату збудувати, а тоді вже й дітей мати.

Хату збудували велику і красиву. А навесні чорногузи на хаті зробили гніздо. Та чоловікові не подобалося, як вони дзьобами виклацували, а жінці, що вони слідили. Жінка й стала казати чоловікові, щоб гніздо із хати скинув.

Покликав чоловік кума на допомогу. Злетіло те гніздо на землю. А в ньому було вже двоє яєць. Одне розбилося, а друге якимсь чудом цілим лишилося. Прилетіли з берега чорногузи, а гнізда немає.

Кружляли-кружляли навколо хати, аж поки не побачили гніздо коло гноянки. Насмілились чорногузи і опустились до нього. Ходить лелечиха, качає дзьобом яйце, а взяти не може. А кум з кумом вже «добру справу» надворі за столиком приливають та за чорногузами спостерігають.

Коли кум попросив, щоб ще налить, запалив хазяїн недопалок. Де не взявся чорногуз і підхопив дзьобом недопалка. Чоловіки засміялися і продовжували своє. Попрощавшись, кум вирішив піти додому через город. Зайшовши за хату, побачив, що в кума піддашшя жевріє. Він вернувся і гукнув кума.

Вискочили господарі і погасили підпал. Здогадався чоловік, хто це зробив і за що така дяка. Одумались господарі і вирішили спокутати свою вину. На другий день кум з кумом біля повітки закопали дерев’яний стовп і відновили гніздо. Але так воно пусте весь час і стояло. Не поселились там чорногузи. Та й діточок господь їм не дав.