Квітка папороті
Українська народна казка Поділля

З давніх-давен відомо, що квітка папороті має чудодійну силу. Про це здавна оповідали люди. Таку квітку знайти непросто. Вона цвіте раз на рік, опівночі на Івана Купала. Людина перед тим, як знайти її, бачить багато видінь та жахів. А та людина, яка знайде її, стане щасливою і їй буде в усьому удача.

Почув про це один бідний парубок у якого були ще батько і мати, брати і сестри. Він захотів попри усі перешкоди знайти і зірвати квітку папороті. Настало свято Івана Купала. Вся молодь пішла на святкування, а він подався у ліс. Йому довелось подолати великі гущі й лісові хащі. В глибині він ледве пройшов через болото. Наблизившись до папороті, йому стали ввижатись злі духи і чорти. А сіре листя папороті стало золотим. Але хлопець не злякався. В момент цвітіння квітки, як палаючим вогнем, хлопця з величезною силою відкинуло вбік і він знепритомнів.

Наступного дня, його ледь живого знайшли рідні. Але хлопець наполягав на своєму і скільки йому б не прийшлось шукати квітку папороті, він неодмінно її зірве, і стане багатим і щасливим. Наступного року він знову шукав квітку, але йому не вдалось її зірвати, через те, що йому показався день (а насправді то була ніч).

Мрія не покидала хлопця. І наступного року він знову пішов шукати свого щастя — квітку папороті. Це йому нарешті вдалося. Зірвавши квітку, його руку охопив вогонь, який перетворився у сяйво. Притуливши квітку до серця, він почув якийсь голос:

— Ти знайшов своє щастя. Але це щастя тільки для тебе. Якщо ти хоч з кимсь поділишся, то втратиш усе.

На радощах хлопець побіг додому, але дорога була в зовсім іншому напрямку. Перед ним з’явились коні, які відвезли його до прекрасного палацу, в якому було багато коштовностей, різних наїдків. Хлопець відчув себе багатим і щасливим. Але це щастя тривало недовго. Він тужив за своїми рідними та близькими.

Одного разу хлопець задумав побачитись із ними. Приїхавши до них, він їх ледь впізнав, тому що вони були бідні та голодні. Вони теж не впізнали його і попросили у нього їсти. У хлопця були повні кишені грошей та коштовностей, у кареті — повний запас наїдків але було залізне серце. Він не наважився поділитися з рідними своїми статками, бо боявся втратити все.

Пройшли роки, хлопець знову вирішив поїхати до рідних місць. Коли він приїхав до вбогої хатини рідних, то не застав в живих свого батька, а мати лежала в ліжку і помирала з голоду. І знову хлопець не зжалився над нею і поїхав собі геть. Нудьга, самотність, достаток врешті йому набридли. Він вирішив поїхати додому і поділитись з рідними усім, що мав. По дорозі він зустрів жебрака, який розповів йому про те, що всі його рідні померли з голоду, а хата стоїть пуста і холодна.

Жах і сум охопив хлопця. Тільки тепер він зрозумів, що придбав і що втратив. Він насипав жебраку грошей та коштовностей і сказав, що більше не хоче володіти такою квіткою, яка принесла йому стільки лиха. Нараз земля розкололась і хлопець впав у прірву. Щастя не в багатстві, а в добрих справах.