Коза ярая, півбока драная
Українська народна казка про тварин

Жив собі дід та баба. Не було у них нічого. От вони надумали купить козу. От і купили.

Погнала пасти їхня дочка. Пасе, пасе та й напоє, на зелену траву гоне; пасе, пасе та й напоє, на зелену траву гоне. Бо дід як виряджав, то наказував, щоб напасла добре, бо як не напасе, то й з дому прожене. От жене дочка. Дід став на воротях у червоних чоботях і питається:

_ Е, сукиному синові стерво! Так ти так мене слухаєш? Стій, стерво!

Узяв зідрав [у дочки] на спині шкури полосу, яшною половою натер, під корито підвернув і — сиди!

На другий день погнала баба. Пасе, пасе та й напоє, на зелену траву гоне; пасе, пасе та й напоє, на зелену траву гоне. Напасла так, що трохи не репається коза. Гоне додому. Дід став на воротях у червоних чоботях і питає кози:

Узяв дід зробив бабі те, що й дочці. На третій день погнав сам. Пасе, пасе та й напоє, на зелену траву гоне; пасе, пасе та й напоє, на зелену траву гоне. Напас і гоне. Тоді сам забіг навпростець городами додому. Обув червоні чоботи (бо пас у чорних), став на воротях і пита:

Отвітила вона йому те, що й раніше.

— Е, стой, падлюко, я ось тебе нагодую!..

Тих повипускав, що вперед пасли, нагострив ножа, узяв козу і живу дере. Вона кричить:

— Не мене-е-е, не мене-е-е!..

— Брешеш, тебе!..

Драв, драв, уже аж половину обідрав. Тут ніж пощербився. Пішов він на точило обточувать. А коза взяла й одірвалася та й побігла в ліс. Біжить, біжить лісом, натрапила на лисиччину хатку. Лисички не було вдома, самі дітки. Вона почала стукати, щоб одчинили. Не одчиняють. Коли це біжить лисичка. Коза за кущ і сховалася. Коли лисичка гука:

— Одчинітеся, дітки! Отворітеся, дітки! Я ж ваша мати.

Я прийшла вас годувати, Несу циці молоциці, Повні вушка водиці.

Одчинили дітки. Лисичка увійшла, погодувала, побігла. Тоді коза підбігла та так, як лисичка:

Одчинили. Коза вскочила, діток лисиччиних поїла (їх було четверо) і лягла на печі спати. Коли це лисичка підбігла і співа так, як всігда. Коли коза з печі:

Лисичка глянула у вікно, коли з її діток тільки кісточки валяються по хаті. Вона хода від хати. Зустріває її зайчик і питає:

— Чого це ти, лисичко-сестричко, плачеш?

— Е-е-е, зайчику-братику, як же мені не плакати, як щось у моїй хатці?!

— Яке ж воно?

— То таке, що я й не розберу. Страшне та рогате, кошлате, з бородою, поїло моїх діток і на мене нахваляється.

— Ану, ходім, я його вижену. Пішли. Підходе заєць до дверей:

— Хто. хто в лисиччиній хатці? Я тебе вб’ю!

— Е, тікай, лисичко!

І хода. Біжать лісом і плачуть. Коли зустрівають вовка.

— Чого ви плачете?

— Ой вовчику-братику, як же нам не плакати, як щось у лисиччиній хатці? — каже зайчик.

— І діток поїло, — додала лисичка.

— Ах, воно прокляте! Ану, ходімо, я йому покажу! І пішли. Підходе вовк:

— Авву-у-у! Хто, хто в лисиччиній хатці? Коли це з хати:

Ех, вовк хода!.. Біжать лісом і плачуть:

— Що воно у нашому лісі за звірина така страшна!.. Коли зустріва ведмідь:

— Якого ви чорта плачете?

— Та як же нам, ведмедику, не плакати, коли щось у лисиччиній хатці?

— Е, дурні! Ви отакий гурт — і боїтеся? Ходімте, я його вижену.

Пішли. Підходе:

— А хто там у лисиччиній хатці? Коли це з хатки:

Ех, хода ведмідь і всі за ним.

— Е, це, — каже, — щось невідоме! Лев — не лев, тигер — не тигер; щось, видно, новонароджений звір і, видно, здоровий!..

Коли це йде дикий кабан.

— Хрю, хрю, здорові, товариство! Об чім гутірка іде?

— Та отак і отак. Щось у лисиччиній хатці.

— Що ж воно? Ходім, я його вижену. Пішов. Підрив у дверях дірку, туди писок:

— Хрю, хрю, ану, виходь сюди!

А коза як штрикне рогом у рот, так і кров пішла. Кабан тоді хода. Останні як побачили, що у кабана кров, ще дужче тікають. Побіг кабан до річки, щоб замитися. І ті за ним. Коли це на березі рак.

— Що це в тебе, кабане, таке? Хто це тобі набив?

— Та отак і отак. Хтось у лисиччиній хатці. Так ми ходили вигонити.

Розказали йому, яка була справа.

— Ану, ходімте, я його вижену!

Рак — не дурак; як ущипне, то буде знак. Пішов. Приходе рак, уліз у ту дірку, що кабан порив у дверях, поліз на піч. Як ущипне козу за бік, що обідраний. Коза як зареве — та хода з хати. Як вискоче. Так її пізнали, — вовк і ведмідь, — що коза, ухопили її та й з’їли.

А лисичка стала жити у своїй хатці. А про рака-вояка пішла слава по всьому світові.