Коза-дереза
Українська народна казка Гуцульщини

Був собі дідо й баба. Та й мали хлопця. Купили вони козу. Та й каже дідо бабі:

— Гони, бабо, козу пасти.

Баба ймила козу, погнала в поле, напасла її, напоїла та й гонить додому. А дідо вийшов, став на воротях в червоних чоботях, ціпком підпирається, в козоньки питається:

— Козонько моя люба, козонько моя мила, чи ти їла, чи ти пила?

А коза каже:

— Бігла через лісочок, ухопила кленовий листочок, бігла через гребельку, ухопила води крапельку. Тілько їла, тілько пила.

І дід бабу насварив.

На другий день дідо каже:

— Гони, хлопче, козу пасти.

Хлопець козу напас, напоїв і жене додому. А дідо став на воротях в червоних чоботях, ціпком підпирається, в козоньки питається:

— Козонько моя люба, козонько моя мила, чи ти їла, чи ти пила?

— Не їла, дідоньку, не пила, дідоньку. Йшла через лісочок, ухопила кленовий листочок, йшла через гребельку, ухопила водички крапельку. Тілько їла, тілько пила.

А дідо хлопця насварив.

І самий іде козу пасти. Та й напас, напоїв та й жене додому. І пішов дідо наперед кози. І став на воротях, у червоних чоботях, ціпком підпирається, козоньки питається:

— Козонько моя люба, козонько моя мила, чи ти їла, чи ти пила?

А коза каже:

— Не їла, дідоньку, не пила, дідоньку. Йшла через лісочок, ухопила кленовий листочок, йшла через гребельку, ухопила водички крапельку. Тілько їла, тілько пила.

А дідо скричав:

— Та я тебе не пас, та я тебе не напоював?! А ти кажеш, що ні?!

Узяв дід ніж та й лупить ^* козу. А коза:

— Не мене-е-е!

Дід півбока облупив, а півбока ще ні. А коза вирвалася та й утекла. Утекла коза та й забігла до лисячої хатки. А лисички дома не було. Приходить лисичка додому, а то двері замкнені. А вона ковт-ковт.

— Хто там є в хатці?

— Я Коза-Дереза, півбока драна, пів ні. Цупну ніжками, сколю ріжками, хвостиком замету. Тут тобі й смерть.

Лисичка йде та й плаче, а назустріч біжить вовк. Та й каже:

— Чого ти плачеш, лисичко?

— Щось у мої хатці є.

— Ходім, може, виженемо. Та й прийшли, та й ковт-ковт.

— Хто є в хатці? А вона каже:

— Я Коза-Дереза, півбока драна, пів ні. Цупну ніжками, сколю ріжками, хвостиком замету. Тут тобі й смерть.

— Ой, я цего боюся, — сказав вовк та й утік.

А лисичка йде та й плаче. Назустріч біжить медвідь.

— Чого плачеш, лисичко?

— В мої хатці щось є.

— Ходім, може, виженемо. Та й приходять. Ковт-ковт.

— Хто там є в хатці?

— Я Коза-Дереза, півбока драна, пів ні. Цупну ніжками, сколю ріжками, хвостиком замету. Тут тобі й смерть.

А медвідь каже:

— Ой, я цего боюся. Та й пішов медвідь.

Лисичка йде та й плаче. А назустріч їй мурашка червона лізе.

— Чого ти плачеш, лисичко? — питає мурашка.

— В мої хатці щось є.

— Ходім, може, виженемо. А лисичка каже:

— Як вовк не вигнав, як медвідь не вигнав, то й ти не виженеш.

А мурашка знов каже:

— Ходім, може, виженемо.

Та й приходять. Ковт-ковт у дверці.

— Хто там є в хатці?

— Я Коза-Дереза, півбока драна, пів ні. Цупну ніжками, сколю ріжками, хвостиком замету. Тут тобі й смерть.

А мурашка каже:

— Я цего не боюся.

Та й полізла, та як ущипне козу. А коза лиш каже:

— Не мене-е-е!

А вона другий раз як ущипне. А коза напудилася та й надвір. А лисичка стала за двері та й крикнула:

— Гу!

А коза як пішла, та й пішла.

Коза-дереза
Українська народна казка про тварин

Як був собі чоловік та жінка, та поїхав чоловік на ярмарок та й купив козу. Привіз він додому та й послав свого старшого сина пасти козу. От став той хлопець гнать козу. Тільки що до воріт став догонить, а вже стоїть той дід на воротях у червоних чоботях із кийком і питається:

От він взяв того сина і убив та й зарив під корито.

На другий день посилає другого сина — меншого. І тільки став до воріт догонить той син, то дід став на воротях у червоних чоботях із кийком. От він і питається:

От він взяв і того сина вбив і зарив під корито.

На третій день посилає вже жінку. От вона погнала козу і ввечері стала догонить до двору. А дід уже стоїть на воротях у червоних чоботях із кийком і питається:

От той дід убив і бабу та й зарив під корито.

На четвертий день погнав він уже козу. І тільки надігнав на дорогу, а сам навпростець пішов, взяв та й став на воротях у червоних чоботях та й питається:

От тоді він розсердився, пішов до коваля, висталив ніж і став її різать, а ніж переломився. Він пішов уп’ять до коваля ніж насталювать. От коза знялась та й убігла у лисиччину хату.

От лисичка примітила... А вона сидить на печі та й каже:

От лисичка злякалась, вибігла з хати та й сіла під дубком. От і дивиться: іде вовк. А вона і плаче, і просить. Каже: «Вовчику-братику! Вижени мені звіря неслиханого й невиданого». От не вигнав тії кози, ізлякався та й вибіг із хати.

От уп’ять пішла вона та сіла під дубом і плаче. Коли іде лев. От вона йому і каже: «Левику-братику! Вижени мені звіря неслиханого». От лев пішов у хату та й став питати: «А хто тут у лисиччиній хатці?»

От і лев злякався. «Ні, — каже, — лисичко-сестричко, не вижену, боюсь!»

Лисичка уп’ять пішла, сіла під дубом і плаче. Коли іде півень. Вона й каже: «Півнику-братику! Іди вижени мені звіря неслиханого й невиданого». От прийшов півень і каже:

Коза впала на піл та й убилась; а лисичка тоді вже з півником живуть та поживають і добро наживають.

Коза-дереза
Українська народна казка про тварин

Був собі дід та баба. У діда дочка, у баби дочка. Накупив дід кіз та й послав бабину дочку пасти. А вона пасла, пасла та й гоне додому. А дід сів на ворітцях в червоних чобітцях та й каже:

— Кози мої любі, кози мої милі, чи ви їли, чи пили? А коза його й каже:

От дід взяв та й убив бабину дочку, голову настромив на коляку, а толуп під корито сховав. І одряджує свою дочку:

— Гони ж ти, дочко.

От вона і погнала та пасе, пасе та й напоє, пасе, пасе та й напоє. Напасла та й погнала додому. А дід уп’ять сів на ворітцях в червоних чобітцях і вп’ять пита:

— Кози мої любі, кози мої милі, чи ви їли, чи пили?

Дід і сю вбив, голову на коляку настромив, а толуп під корито сховав та й каже:

— Тепер ти гони, бабо, сама; а то вони люди молоді, бач, заморили кіз.

От і баба погнала та пасе, пасе та й напоє. Напасла та й гоне додому. А дід уп’ять сів на ворітцях в червоних чобітцях і вп’ять пита:

— Кози мої любі, кози мої милі, чи ви їли, чи пили?

Дід взяв і бабу вбив, голову настромив на коляку, а толуп під корито сховав. Тепер узяв та сам і погнав, щоб вивірить, що ся коза строє; та пасе, пасе та й напоє. Накормив і напоїв, та й пішов поперед додому, та й сів на ворітцях в червоних чобітцях, та й питає:

— Кози мої любі, кози мої милі, чи ви їли, чи пили?

От він тоді її черк за роги та й повісив драть. От драв, драв, та ножик і притупив, та й пішов до коваля, щоб ножик поточить. А коза одірвалась та й утекла; та як побігла та побігла, та аж у лисиччину хатку. А лисиця бігала десь на промисло, та як прийшла, а хтось у її хатці. От вона і пита:

— Хто, хто в моїй хатці?

От лисичка пішла та й сіла під березку та й плаче:

От вовчок іде та й пита:

— Що ти, сестричко-лисичко, плачеш?

— Як мені, вовчику-братику, не плакать: хтось у моїй хатці єсть.

— Ходім, я вигоню.

От він прийшов та й пита:

— Хто, хто в лисиччиній хатці?

— Ох, я, сестричко-лисичко, боюся!

Та й пішли і сіли уп’ять під березою; сіли та й плачуть удвох:

От іде ведмідь та й пита:

— Що ти, сестричко-лисичко, плачеш?

— Як мені, ведмедику-братику, не плакать: хтось у моїй хатці сидить.

— Ходім, я вигоню.

От і пішли уп’ять. От і пита:

— Хто, хто в лисиччиній хатці?

От і ведмідь каже:

— Ох, сестричко-лисичко, і я боюся.

От і пішли і сіли уп’ять утрьох під березою та й плачуть:

От іде лев.

— Сестричко-лисичко, чого ти плачеш?

— Як мені, левику-братику, не плакать: хтось у моїй хатці єсть.

— Ходім, я вигоню. От і пішли. І питає лев:

— Хто, хто в лисиччиній хатці?

— Ох, лисичко-сестричко, і я боюся!

От і пішли уп’ять під березу, сіли та й уп’ять плачуть:

От і біжить зайчик-степанчик:

— Чого ти, лисичко-сестричко, плачеш?

— Як мені, зайчику-братику, не плакать: хтось у моїй хатці єсть.

— Ходім, я вигоню!

От і пішли. І пита зайчик-степанчик:

— Хто, хто в лисиччиній хатці?

— Ох, лисичко-сестричко, і я боюся. От і пішли під березу і уп’ять плачуть:

От і біжить півник і пита:

— Чого ти, лисичко-сестричко, плачеш?

— Як мені, півнику-братику, не плакать: хтось у моїй хатці єсть!

— Ходім, я вигоню.

От і пішли до хатки. От і пита півень: — Хто, хто в лисиччиній хатці?

От він і поставив лева на дверях, ведмедя на других дверях, вовка під вікном, зайчика над верхом, а сам пішов у хатку та й каже:

От як ускоче у хатку, а вона з хати та: «Не мене!..» От лисичка уп’ять живе та поживає.

Коза-дереза
Українська народна казка про тварин

Були собі дід та баба, і у них були син і дочка. Купив дід собі козу за три копи. Посила дід сина пасти козу і каже: «Гони ти, сину, козу пасти, та щоб напас».

Син погнав. Пас, пас її; напас добре, напоїв і гоне увечері додому. А дід стоїть на воротях у червоних чоботях і з золотим ножем і пита: «Коза моя люба, коза моя мила, чи ти їла, чи пила?» — «Ні, дідусю, не їла я, не пила; як бігла через лужочок, та ухватила кленовий листочок; та як бігла через гребельку, та ухватила води капельку, — тільки їла і пила».

Він узяв сина і зарізав та під корито і положив. Тоді послав дочку пасти козу. Дочка пасла-пасла; напасла, напоїла і гоне додому. Дід стоїть уп’єть на воротях в червоних чоботях, з золотим ножем і пита: «Коза моя люба, коза моя мила, чи ти їла, чи пила?» — «Ні, дідусю! Не їла, не пила я; як бігла через лужочок, ухватила кленовий листочок; як бігла через гребельку, ухватила води капельку, — тільки їла і пила».

Дід узяв і дочку зарізав та під корито її і положив. Тоді дід послав бабу пасти козу. Погнала баба в таку траву, що і рожків не видно. Напасла баба козу, напоїла і гоне додому. А дід стоїть на воротях у червоних чоботях і з золотим ножем і пита: «Коза моя люба, коза моя мила, чи ти їла, чи пила?» — «Ні, дідусю, не їла, не пила я; як бігла через лужочок, ухватила кленовий листочок; як бігла через гребельку, ухватила води капельку, — тільки їла і пила».

Він узяв бабу зарізав і положив під корито. Погнав тоді дід сам пасти козу. Напас, напоїв і гоне додому, а сам забіг уперед, став на воротях і пита кози: «Коза моя люба, коза моя мила, чи ти їла, чи пила?» — «Ні, дідусю, не їла, не пила я; як бігла через лужочок, ухватила кленовий листочок; як бігла через гребельку, ухватила води капельку, — тільки їла і пила я».

Дід розсердився, піймав козу і став живу драть. Обідрав половину бока, а вона вирвалась та й побігла, ускочила в лисиччину хатку і сидить на печі.

Прибігла лисичка у свою хатку та й чує, що є щось у її хатці, і озивається: «А хто, хто у моїй хатці?» — «Я, коза-дереза, півбока луплена, за три копи куплена; тупу, тупу ногами, сколю тебе рогами, лапками вигребу, хвостиком вимету».

Лисичка злякалась, сіла на поріг і плаче. Тут іде зайчик і питає: «Лисичко-сестричко, чого ти плачеш?» — «Зайчику-братику, як мені не плакати: щось у моїй хатці є». — «Ходім подивимось, що там є; я вижену». Прийшли у хатку. Зайчик як крикне: «Хто, хто в лисиччиній хатці?» — «Я, коза-дереза, півбока луплена, за три копи куплена; тупу, тупу ногами, сколю тебе рогами, лапками вигребу, хвостиком вимету».

Зайчик і каже: «Я боюсь, це страшне». Та й побіг. Осталась лисичка сама. Сіла уп’єть на поріг і плаче. А вовчик іде і пита її: «Чого ти, лисичко, плачеш?» — «Вовчику-братику, як мені не плакать: щось у моїй хатці є». — «Ходім, я вижену». Пішли. Вовчик як закричить: «Хто, хто в лисиччиній хатці?» — «Я, коза-дереза, півбока луплена, за три копи куплена; тупу, тупу ногами, сколю тебе рогами, лапками вигребу, хвостиком вимету».

Вовк злякався і утік. Лисичка сидить уп’єть на порозі і плаче. Іде ведмідь і питає: «Чого ти, лисичко, плачеш?» — «Як мені не плакати: щось у моїй хатці». — «Ходім, я вижену...» (і т. д.) ^*.

Наконець лізе рак і питає: «Чого ти, лисичко-сестричко, плачеш?» — «Як мені, рачику-братику, не плакати: щось у моїй хатці». — «Ходім, я вижену».

А лисичка і каже: «Ні, рачику-братику, не виженеш. Тут були не по тобі: зайчик, вовчик і ведмедик, та не вигнали; а то ти виженеш?!» — «Ні, вижену».

Пішли. Прийшов рак у хату та як крикне: «А хто, хто в лисиччиній хатці?» — «Я, коза-дереза, півбока луплена, за три копи куплена; тупу, тупу ногами, сколю тебе рогами, лапками вигребу, хвостиком вимету». А рак і каже: «Вижену». І поліз на піч, і к козі зліз та як ущипне її клешнею за облуплений бік. А вона як закричить: «Не мене!» Та й зогнав її з печі на піл (кровать), а тоді уп’єть її щип, а вона: «Не мене!» Рак зогнав її додолу і уп’єть щип, а вона: «Не мене!» Та й вибігла у сіни. А рак уп’єть ЇЇ щип, а вона: «Не мене!» І вибігла на двір. А рак її уп’єть щип, а вона: «Не мене!» Та й побігла геть.

Тоді лисичка зайшла у свою хатку, покликала і рака до себе, зачала його угощать. Угостивши, поблагодарила його: «Спасибі тобі, рачику-братику, що ти мені услужив таку службу, я на тебе не надіялась».

Коза-дереза
Українська народна казка про тварин

Були собі дід та баба. Поїхав дід на ярмарок та й купив собі козу. Привіз її додому, а рано, на другий день, посилає дід старшого сина ту козу пасти.

Пас, пас хлопець козу аж до вечора та й став гнати додому. Тільки до воріт догнав, а дід став на воротях у червоних чоботях та й питається:

— Кізонько моя мила, кізонько моя люба! Чи ти пила, чи ти їла?

— Ні, дідусю, я й не пила, я й не їла: тільки бігла через місточок та вхопила кленовий листочок, тільки бігла через гребельку та вхопила водиці крапельку, — тільки пила, тільки й їла!

От дід розсердився на сина, що він погано худобу доглядає, та й прогнав його.

На другий день посилає другого сина — меншого. Пас, пас хлопець козу аж до вечора та й став гонити додому.

Тільки став до воріт догонити, а дід став на воротях у червоних чоботях та й питається:

— Кізонько моя мила, кізонько моя люба! Чи ти пила, чи ти їла?

— Ні, дідусю, я не пила, я й не їла: тільки бігла через місточок та вхопила кленовий листочок, бігла через гребельку та вхопила водиці крапельку, — тільки пила, тільки й їла!

От дід і того сина прогнав.

На третій день посилає вже жінку.

От вона погнала козу, пасла весь день; ввечері стала догонити до двору, а дід уже стоїть на воротях у червоних чоботях та й питається:

— Кізонько моя мила, кізонько моя люба! Чи ти пила, чи ти їла?

— Ні, дідусю, я й не пила, я й не їла: тільки бігла через місточок, ухопила кленовий листочок, бігла через гребельку та вхопила водиці крапельку, — тільки пила, тільки й їла!

От той дід прогнав і бабу.

На четвертий день погнав він уже сам козу, пас увесь день, а ввечері погнав додому і тільки надігнав на дорогу, а сам навпростець пішов; став на воротях у червоних чоботях та й питається:

— Кізонько моя мила, кізонько моя люба! Чи ти пила, чи ти їла?

— Ні, дідусю, я не пила, я й не їла: бігла через місточок та вхопила кленовий листочок, бігла через гребельку, вхопила водиці крапельку, — тільки пила, тільки й їла!

От тоді дід розсердився, пішов до коваля, висталив ніж, став козу різати, а вона вирвалася та й утекла в ліс. У лісі бачить коза зайчикову хатку, — вона туди вбігла та й заховалась на печі.

От прибігає зайчик, коли чує — хтось є в хатці. Зайчик і питається:

— А хто, хто в моїй хатці?

А коза сидить на печі та й каже:

— Я коза-дереза, За три копи куплена, Півбока луплена. Тупу-тупу ногами, Сколю тебе рогами, Ніжками затопчу, Хвостиком замету, — Тут тобі й смерть.

От зайчик злякавсь, вибіг з хатки, сів під дубком. Сидить та й плаче. Коли йде ведмідь та й питається:

— Чого ти, зайчику-побігайчику, плачеш?

— Як же мені, ведмедику, не плакати, коли в моїй хатці звір страшний сидить?

А ведмідь:

— От я його вижену! Побіг до хатки:

— А хто, хто в зайчиковій хатці?

А коза з печі:

— Я коза-дереза,

За три копи куплена, Півбока луплена. Тупу-тупу ногами, Сколю тебе рогами. Ніжками затопчу, Хвостиком замету, — Тут тобі й смерть.

Ведмідь і злякався.

— Ні, — каже, — зайчику-побігайчику, не вижену — боюсь.

От ізнов пішов зайчик, сів під дубком та й плаче. Коли йде вовк і питається:

— А чого це ти, зайчику-побігайчику, плачеш?

— Як же мені, вовчику-братику, не плакати, коли в моїй хатці звір страшний сидить?

А вовк:

— От я його вижену.

— Де тобі його вигнати! Тут ведмідь гнав, та не вигнав.

— Побачиш, вижену.

Побіг вовк до хатки та й питається:

— А хто, хто в зайчиковій хатці? А коза з печі:

— Я коза-дереза,

За три копи куплена, Півбока луплена. Тупу-тупу ногами, Сколю тебе рогами, Ніжками затопчу, Хвостиком замету, — Тут тобі й смерть.

Вовк і злякався.

— Ні, — каже, — зайчику-побігайчику, не вижену — боюсь.

Зайчик ізнов пішов, сів під дубком та й плаче. Коли біжить лисичка, побачила зайчика та й питається:

— А чого ти, зайчику-побігайчику, плачеш?

— Як же мені, лисичко-сестричко, не плакати, коли в моїй хатці страшний звір сидить?

А лисичка:

— От я його вижену!

— Де тобі, лисичко, його вигнати! Тут і ведмідь гнав — не вигнав, і вовк гнав, та не вигнав, а то ти!

— Побачиш, вижену! Побігла лисичка до хати та:

— А хто, хто в зайчиковій хатці? А коза з печі:

— Я коза-дереза, За три копи куплена, Півбока луплена. Тупу-тупу ногами, Сколю тебе рогами, Ніжками затопчу, Хвостиком замету, — Тут тобі й смерть.

От лисичка теж злякалась.

— Ні, — каже, — зайчику-побігайчику, не вижену — боюсь.

Пішов зайчик, сів під дубком та й знову плаче. Коли це лізе рак-неборак та й питається:

— Чого ти, зайчику-побігайчику, плачеш?

— Як же мені не плакати, коли в моїй хатці страшний звір сидить?

А рак:

— От я його вижену!

— Де тобі його вигнати! Тут ведмідь гнав, та не вигнав, і вовк гнав, та не вигнав, і лисиця гнала, та не вигнала, а то ти!

— Побачиш, вижену!

От поліз рак у хатку та й питається:

— А хто, хто в зайчиковій хатці? А коза з печі:

— Я коза-дереза,

За три копи куплена, Півбока луплена. Тупу-тупу ногами, Сколю тебе рогами, Ніжками затопчу, Хвостиком замету, — Тут тобі й смерть.

А рак усе лізе та лізе, виліз на піч та:

— А я рак-неборак,

Як ущипну, — буде знак!

Та як ущипне козу клешнями!.. Коза як замекекає, та з печі, та з хати — побігла, тільки й видно!

От тоді зайчик зрадів, прийшов у хатку та так уже ракові дякує. Та й став жити в своїй хатці.

Коза-Дереза
Українська народна казка Полтавщини

Жили собі дід і баба. Була в них коза. Якось погнала баба її пасти. Пасе, пасе, поїть, а ввечері жене додому. А дід стоїть на воротах у червоних чоботях і питає:

— Кізонько моя, чи ти пила-їла?

А коза відповідає:

На другий день погнав дід сам козу пасти. Добре попас, напоїв, жене додому. Забіг наперед, став на воротах у червоних чоботах та й питає:

— Кізонько моя, чи ти пила-їла?

А коза відповідає:

Дід розсердився, бо зрозумів, що вона бреше. Хотів її зарізати. Та поки ходив по ніж, коза втекла. Бігла, бігла та й побачила зайчикову хатку. Вскочила туди, вилізла на піч та й сидить. А зайчик прийшов додому, побачив, що двері відкриті та й питає:

— А хто, хто в мою хатку забіг?

А коза відказує:

Злякався зайчик, побіг за кущ, сів та й плаче. Ішов мимо вовк, хотів допомогти та й сам злякався і втік. І ведмідь приходив, і дикий кабан, та ніхто не міг кляту козу вигнати. Коли це повзе рак-неборак.

— Давайте, я козу вижену, — каже він.

А та почула чужий голос та й питає:

— А хто ти такий?

Злякалася коза та й кинулася тікати. Так бігла, що впала та й розбилася. А зайчик запросив усіх звірів у дім, наварив кашки, пригостив. І стали вони жити-поживати, добра наживати.

Коза-дереза
Українська народна казка Полтавщини

Жив собі дід та баба, а у них була внучка. Мали у себе одну козу, і дуже дід цю козу любив, нікому не довіряв її годувати, тільки внучці і сам. Раз він посилає внучку:

— Піди, попаси козу.

І ось внучка погнала її в ліс. Напуває, пасе цілий день, жене додому. А старий дожидає біля воріт і відразу питає:

— Коза ти моя, кізонько, що ти сьогодні пила і їла?

Коза відповідає:

Твоя внука проганяла мене цілісінький деньок.

А я з’їла один тільки листок.

Розсердився дід і каже:

— Ну, стара, завтра ти йди.

Ось погнала на другий день баба козу в ліс. Пасе цілий день, Напуває, годує, а ввечері піджидає старий знову козу додому і питає:

— Коза ти моя, кізонько, що ти сьогодні пила, їла?

А коза й каже:

Ганяла твоя баба цілий деньок.

А я устигла схопить один листок.

Розсердився дід.

— Ну добре, завтра сам піду пасти.

І ось старий сам пішов. Коза цілий день їсть, п’є. Так день і пройшов. Оббігає дід козу вперед, жде дома. Вийшов назустріч і питає:

— Ну, коза ти моя, кізонько, що сьогодні пила, їла?

Коза каже:

Сьогодні пробігала цілий деньок,

Схватила один тільки листок.

— Ну, держи козу, бабо, зараз піду заріжу. Давай ніж!

Коза бачить, що хазяїн хоче її різать, вирвалась і біжить. Та й втекла. Бігла, бігла, прибігає до зайчикової хатки, залізла на піч і лежить. Раптом зайчик прибіг і кричить:

— Хто, хто в мою хатку зайшов?

Зайчик злякався і втік. Зустрілася йому назустріч лисиця.

— Що, ти, зайчику, плачеш?

— Не знаю хто в хатку мою вліз, не можу вигнать.

— Ну, пішли я вижену.

Ось пішли вони. Приходить лисиця на поріг і кричить:

— Ану тікай швидко з хати!

Коза відповідає:

Лисиця злякалася, швидко втекла, а зайчик слідом біжить і плаче. Зустрічається їм вовк.

— Що ти плачеш? — питає зайця.

— Та ось не знаю, хто в хатку заліз, не можу вигнать.

— Пішли, я вижену, — каже вовк.

От вони й пішли. Приходить вовк і кричить:

— Хто в хатинці зайця, тікай геть!

І вовк теж злякався, швидко втік. Зустрічає заєць ведмедя.

— Що ж ти, зайчику, плачеш? — питає той.

— Та не знаю, хто заліз в хатинку, не можу вигнать.

— Ну пішли, я тобі поможу.

Ось прийшов ведмідь і кричить:

— Іди геть, хто там сидить!

А коза з печі відповідає:

Подумав ведмідь, злякався і геть побіг. Раптом іде півень навстріч.

— Здоровий був, зайчику, чого сльози ллєш?

— Та ось заліз хтось в хатку, не можу вигнать.

— Я вижену, — каже півник.

І пішли вони виганяти. Ідуть, півень злетів на поріг і закричав:

— Хто в зайчиковій хаті, іди геть!

Відповідає коза з хати:

А півник не йде, а каже:

Коза дуже злякалася, упала з печі і розбилася. Півник і зайчик витягли її, а самі зажили дружно і щасливо.

Коза-дереза
Українська народна казка Полтавщини

Жили собі дід і баба. Жила з ними внучка. Пішов якось дід на ярмарок і купив там козу. Привів додому і послав внучку пасти. Пасла дівчина козу цілий день, а ввечері погнала додому. Дід став на воротах у червоних чоботах та й питає козу:

Кізонько моя мила,

Чи ти їла, чи ти пила?

А коза й відповідає:

Розсердився дід на внучку і прогнав її. На другий день посилає бабу пасти козу. Пасла баба цілий день, а ввечері погнала козу додому. Дід став на воротах у червоних чоботах та й питає козу:

Кізонько моя мила,

Чи ти їла, чи ти пила?

А коза відповідає йому:

Прогнав дід і бабу. А на другий день сам пішов пасти козу. Пас її цілий день, а ввечері погнав додому. Сам забіг наперед, став на воротах у червоних чоботах та й питає козу:

Кізонько моя мила,

Чи ти їла, чи ти пила?

А коза й відповідає:

Тут дід зрозумів, що коза брехала і вирішив її зарізати. А коза тим часом вирвалася і втекла. Бігла вона, бігла, коли бачить, хатинка стоїть. Вона заскочила в хатинку, залізла на піч і сидить собі. А то була зайчикова хатка.

Прийшов зайчик, а хатка закрита. Він і питає:

— Хто є в моїй хатці?

А коза й каже:

Злякався зайчик, сів на пеньок та й плаче. Коли біжить вовчик-братик та й питає:

— Чого ти плачеш, зайчику?

Зайчик і розказав йому про козу. Вовк сказав, що вижене. Пішов до хатинки і питає:

— Хто в зайчиковій хатці живе?

А коза з печі:

Злякався вовк та й утік. Іде ведмідь та й питає:

— Чого ти, зайчику, плачеш?

Зайчик і розказав. Пішов ведмідь до хатки та й питає:

— Хто в зайчиковій хатці живе?

А коза з печі:

Ведмідь почув це і втік. Сидить зайчик та й плаче. Коли це йде рак. Та питає зайчика:

— Чого ти плачеш?

— Та в мою хатку коза залізла і не вилазить.

— Я тобі допоможу.

Пішов до хатки та й кричить:

— Хто в зайчиковій хаті живе?

А коза з печі:

І втік ведмідь. А рак лізе на поріг та й каже:

А я рак-неборак,

Як ущипну — буде знак.

Та як ущипне козу за бік. Вона злякалася, скочила з печі та й утекла. А зайчик з раком і понині живуть у хатці.

Коза-дереза
Українська народна казка Полтавщини

Жили собі дід та баба і була у них дочка. Пішов одного разу дід на базар і купив козу. На другий день послав дід дочку козу пасти. Пасла вона пасла та й жене додому. А коза вибігла наперед і побігла бігом додому. Дід бачить, що біжить коза, та й став на воротах у червоних чоботях і питає:

— Кізонько моя мила, чи ти пила, чи їла?

А коза відповідає:

— Не пила я й не їла. Бігла через місточок, схватила кленовий листочок. Бігла через гребельку, схватила водички крапельку.

Розсердився дід на дочку і вигнав її з дому. Посилає дід бабу пасти і приказує, щоб добре напасла.

Цілий день баба пасла козу, а коли гнала додому, коза також побігла попереду. А дід уже стоїть на воротах у червоних чоботях і питає:

— Кізонько моя мила, чи ти пила, чи їла?

А коза знову говорить:

— Не пила я й не їла. Бігла через місточок, схватила кленовий листочок. Бігла через гребельку, схватила водички крапельку.

Розсердився дід ще більше і вигнав і бабу. Погнав дід сам козу пасти. Пас, пас та й жене додому. Поки коза бігла, дід через ярочок першим прибіг, став на воротах у червоних чоботях та й питає:

— Кізонько моя мила, чи ти пила, чи їла?

А коза відповідає:

— Ні, дідусю, не пила і не їла. Бігла через місточок, схватила кленовий листочок. Бігла через гребельку, схватила водички крапельку.

Розлютився дід і вигнав козу. Повернулися і баба з дочкою додому. А коза побігла в ліс. Бачить, хатка стоїть. Забігла і думає: «Ось тут я буду жити.» А то була хатка зайчика.

Прибіг зайчик з полювання, бачить, хтось у хатинці поселився. Сів та й плаче. Коли це йде лисичка-сестричка та й питає:

— Зайчику, чого ти плачеш?

— Та як же мені не плакати, коли у моїй хатинці страшний звір живе.

— Не плач. Я його зараз вижену.

Та тільки до хатинки, а коза як закричить:

Злякалася лисичка і побігла в ліс. Плаче зайчик. Коли це йде вовк.

— Чого ти, зайчику, плачеш?

— Та як же мені не плакати, коли у моїй хатинці страшний звір поселився?

— Не плач, зайчику. Я його зараз вижену.

Та тільки до хатинки, а коза як закричить:

Злякався вовк, та й побіг до лісу. Плаче бідолашний зайчик. Аж ось повзе рак.

— Зайчику, зайчику! Чого ти плачеш? — питає.

— Та як же мені не плакати, коли в моїй хатинці страшний звір живе.

— Не плач. Зараз я його вижену.

— Та де вже тобі. І лисиця, і вовк не могли вигнати, а ти такий малий виженеш?

— Подивимось.

Поліз тихенько рак у хатинку та як щипне козу за хвоста. Коза як дремене із хати, тільки курява знялася.

Зайчик подякував ракові і досі живе в своїй хатинці.

Коза-дереза
Українська народна казка Полтавщини

Жили собі дід і баба. Дід на ярмарку купив козу, привіз її додому.

На другий день посилає старшого сина пасти козу. Пас хлопець козу цілий день. Увечері жене її додому, а на воротах стоїть дід у червоних чоботях і питається:

— Кізонько моя люба, кізонько моя мила, чи ти пила, чи ти їла?

Дід розсердився на сина і прогнав його. Посилає меншого сина пасти козу. Пас хлопець цілий день, а ввечері погнав козу додому. На воротах стоїть дід у червоних чоботях і питається:

— Кізонько моя люба, кізонько моя мила, чи ти пила, чи ти їла?

Прогнав дід і другого сина. Посилає жінку пасти козу. Цілий день баба пасла її, а ввечері жене додому, а на воротах стоїть дід у червоних чоботях і питає:

— Кізонько моя люба, кізонько моя мила, чи ти пила, чи ти їла?

Прогнав дід і бабу. На четвертий день погнав козу сам. Цілий день пас, а ввечері погнав її додому. Коза ішла дорогою, а дід навпростець, став на воротах у червоних чоботях і питається:

— Кізонько моя люба, кізонько моя мила, чи ти пила, чи ти їла?

Дуже розсердився дід. Нагострив ніж і став козу різати, а вона вирвалася і втекла. Побігла в ліс і заховалася в зайчиковій хаті на печі.

Прибіг зайчик, чує-хтось є в хатці. Він і питається:

— Хто, хто в моїй хатці сидить?

А коза відповідає:

Злякався зайчик, сів під дубом і плаче. Коли йде ведмідь і питається:

— Чого ти, зайчику, плачеш?

— Як же мені не плакати, коли в моїй хаті звір страшний сидить.

Ведмідь і каже:

— Я його вижену.

Підходить до хати і питає:

— Хто, хто в зайчиковій хатці сидить?

А коза відповідає:

Ведмідь злякався і втік. А зайчик сів під дубом і плаче. Коли йде вовк і питається:

— Чого ти, зайчику, плачеш?

— Як же мені, вовчику-братику, не плакати, коли в моїй хаті звір страшний сидить?

Вовк і каже:

— Я його вижену.

— Де тобі його вигнати? Ведмідь гнав, і не вигнав.

— А я вижену.

Підійшов вовк до хатки і питається:

— Хто, хто в зайчиковій хатці?

Вовк злякався і втік. Сидить зайчик під дубом і плаче. Коли це йде лисичка-сестричка і питається:

— Чого ти, зайчику-побігайчику, плачеш?

— Як же мені, лисичко-сестричко, не плакати, коли в моїй хатці звір страшний сидить!

Лисичка і каже:

— Я його вижену!

— Де тобі його вигнати! І ведмідь гнав, та не вигнав, і вовк гнав, та не вигнав, а то ти!

Побігла лисичка до хатки і каже:

— Хто, хто в зайчиковій хатці?

Лисичка злякалася і втекла. Сидить зайчик під дубом і плаче. Коли це лізе рак-неборак і питає зайчика:

— Чого ти, зайчику-побігайчику, плачеш?

— Як же мені не плакати, коли в моїй хатці звір страшний сидить!

Рак і каже:

— Ось я його вижену.

— Де тобі його вигнати! І ведмідь гнав, та не вигнав, і вовк гнав, та не вигнав, і лисичка гнала, та не вигнала, а то ти!

— А я вижену!

Поліз рак у хатку і питається:

— Хто, хто в зайчиковій хатці?

Та як ущипне козу! Коза як замекає! Та з печі, та з хати, та й побігла у ліс. А зайчик радіє та ракові дякує. І став жити у своїй хатці.

Коза-дереза
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Жив дід та баба. Та була у них коза, та й повів дід її пастися. Оглянеться та постоє. Надвечір веде додому. Тут баба зустрічає та й каже:

— Кізонько моя мила, кізонько моя люба! Чи ти пила, чи ти їла?

— Я й не пила, й не їла, а тільки бігла через місточок та вхопила кленовий листочок, бігла через гребельку та вхопила водиці крапельку.

Розсердилась баба на діда, на другий день пішла сама. Оглянеться та й постоє. Надвечір жене козу додому, а дід запитує:

— Кізонька моя мила, чи ти пила, чи ти їла?

— Я й не пила, я і не їла, тільки бігла через місточок та вхопила кленовий листочок, бігла через гребельку та вхопила водиці крапельку.

Розсердилися дід з бабою та й вигнали козу. У лісі коза побачила зайчикову хатку. Вона й поселилась там. Приходить зайчик, коли чує хтось у хатці є, та й каже:

— А хто в моїй хатці?

А коза відповідає:

— Я коза-дереза, півбока драна, тупу-тупу ніжками, сколю тебе ріжками, хвостиком замету і головою верст заткну.

Зайчик і втік. Коли йде лисичка. Почула, що хтось у хатці та й питає:

— Хто, хто в зайчиковій хатці?

А коза:

— Я коза-дереза, півбока драна, тупу-тупу ніжками, сколю тебе ріжками, хвостиком замету і головою верст заткну.

Лисиця злякалася і побігла. Йде рак, чує, щось шевелиться в хатині і питає:

— Хто, хто в зайчиковій хатці живе?

— Я коза-дереза, півбока драна, тупу-тупу ніжками, сколю тебе ріжками, хвостиком замету і головою верст заткну.

— А я рак-неборак, як ущипну — буде знак.

Та й ущипнув козу. Коза злякалася і втекла.

Коза-Дереза
Українська народна казка Чернігівщини

Жили собі дід і баба. От поїхав дід на ярмарок і купив козу. Наступного дня посилає дід сина пасти. Пас він аж до вечора, став гнати додому. Тільки до воріт догнав, а дід на ворота:

— Кізонько ти моя! Чи ти їла, чи ти пила?

— Ні, я не пила й не їла, тільки бігла через мосточок, ухопила з клена листочок.

Розсердився дід на сина та й прогнав його. На другий день посилає меншого сина пасти козу. Пас він козу до самого вечора, став гнати додому.

Тільки догнав до воріт, а дід тут, як тут.

— Кізонько ти моя! Чи ти їла, чи ти пила?

— Ні, я не пила й не їла, тільки бігла через мосточок, ухопила з клена листочок.

Ну дід і того сина прогнав. На третій день посилає бабу пасти козу. Погнала вона, пасла цілий день. Ввечері стала гнати додому, а дід уже на воротах:

— Кізонько ти моя! Чи ти їла, чи ти пила?

— Ні, я не пила й не їла, тільки бігла через мосточок, ухопила з клена листочок.

Вигнав дід і бабу. Наступного дня сам погнав козу пасти. Пас увесь день, а ввечері пригнав додому. Сам пішов навпростець, бігом на ворота та й питає:

— Кізонько ти моя! Чи ти їла, чи ти пила?

— Ні, я не пила й не їла, тільки бігла через мосточок, ухопила з клена листочок.

Дід так розсердився, що пішов у кузню, зробив ніж та й став козу різати. А вона вирвалася та й втекла до лісу. Знайшла зайчикову хатку, забігла туди і заховалася на піч. А зайчик прийшов додому та й питає:

— А хто, хто тут є?

А коза з печі:

Перелякався зайчик та й утік. Сів і плаче. Аж де не візьмись ведмідь.

— Чого ти, зайчику-побігайчику плачеш?

— Як же мені не плакати, коли в моїй хатці страшний звір сидить?

А ведмідь і каже:

— Не бійся, зараз я його вижену!

Побіг до хатки, а звідти страшний голос:

Ведмідь з переляку втік. Так і вовк, і лисиця. А хитрий рак тихо заліз в хатку, потім на піч та як закричить:

А я рак-неборак,

Як вщипну, то буде знак!

Та як ущипне козу! Коза з печі та з хати, куди очі дивляться. Тільки її й бачили. А зайчик радий став у своїй хатці жити-поживати, добра наживати.

Коза-дереза
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Були собі дід Андрушка та баба Марушка. Поїхав дід на базар та й купив собі козу. Привіз її додому, а рано на другий день посилає дід старшого сина ту козу пасти.

Пас, пас хлопець її до вечора та й став гнать додому. Тіки до воріт став догонить, а дід став на воротах у червоних чоботях та й питає:

Козонько моя люба, козонько моя мила!

Чи ти пила, чи ти їла?

А коза відповідає:

От дід розсердився на сина, що він погано худобу пасе, та й вигнав його.

На другий день посилає другого сина — меншого. Пас, пас хлопець козу аж до вечора та й давай гнати її додому. Тіки став до воріт догонить, а дід став на воротах у червоних чоботях та й питає:

Козонько моя люба, козонько моя мила!

Чи ти пила, чи ти їла?

А коза відповідає:

От дід і того сина нагнав.

На третій день посилає вже бабу. От вона погнала козу, пасла цілий день. Ввечері стала доганяти до двору, а дід стоїть на воротах у червоних чоботях та й питається:

Козонько моя люба, козонько моя мила!

Чи ти пила, чи ти їла?

А коза відповідає:

От дід вигнав і бабу.

На четвертий день погнав він уже сам ту козу, пас увесь день напасав, віхтів напихав, а ввечері додому погнав. Тіки догнав на дорогу, а сам навпрошки пішов; став на воротах у червоних чоботях та й випитує:

Козонько моя люба, козонько моя мила!

Чи ти пила, чи ти їла?

А коза відповідає:

Дід розсердився, пішов до коваля, наточив ніж, став козу різати, а вона вирвалась та й утекла в ліс. У лісі бачить коза зайчикову хатку. Вона туди вскочила і заховалась на печі.

От прибігає зайчик, чує — хтось є в хатці. Він і питає:

— А хто, хто в моїй хатці живе?

А коза сидить на печі та й кричить:

От зайчик злякавсь, вибіг з хатки, сів під дубком. Сидить та й плаче. Коли йде ведмідь-забрід та й питається:

— Чого ти, зайчику-чеберайчику, плачеш?

— Як же мені, ведмедику, не плакать, коли в моїй хатці якийсь звір страшний сидить!

А ведмідь йому:

— От я його вижену!

Побіг до хатки:

— А хто, хто в зайчиковій хатці?

А коза з печі:

Ведмідь злякався.

— Нє,— каже,— зайчику-побігайчику, не вижену, боюсь.

От знов пішов зайчик, сів під дубом та й плаче. Коли йде вовк і питається:

— А чого це ти, зайчику, плачеш?

— Як же мені, вовчику-братику, не плакат, коли в моїй хатці звір страшний сидить!

А вовк:

— От я його вижену!

— Як ти його виженеш! Тут і ведмідь гнав, та не вигнав.

— А я вижену.

Побіг вовк до хатки та й питається:

— А хто, хто в зайчиковій хатці?

А коза з печі:

— Ні,— каже вовк,— зайчику-побігайчику, не вижену — страшно.

Зайчик знов пішов, сів під дубком та й плаче. Коли біжить лисичка-сестричка, побачила зайчика та й питає :

— А чого ти, зайчику, плачеш?

— Як же мені, лисичко-сестричко, не плакати, коли в моїй хатці страшний звір сидить!

А лисичка:

— От я його вижену!

— Де тобі, лисичко, його вигнати! Тут і ведмідь гнав — не вигнав, і вовк гнав, та не вигнав, а що ти!

— Отже, вижену.

Побігла лисичка до хати та:

— А хто, хто в зайчиковій хатці?

А коза з печі:

От лисичка теж злякалась.

— Ні,— каже,— зайчику, не вижену — боюсь.

Пішов зайчик, сів під дубком та й знову плаче. Коли це лізе рак-неборак та й питається:

— Чого ти, зайчику-побігайчику, плачеш?

— Як же мені не плакать, коли в моїй хатці страшнючий звір сидить!

А рак:

— Ну, я його вижену!

— Де тобі його вигнать! Тут ведмідь гнав, та не вигнав, і вовк гнав, та не вигнав, і лисичка гнала, не вигнала, а що ти!

— А я сказав, що, вижену!

От поліз рак у хатку та й питається:

— А хто, хто в зайчиковій хатці?

А коза з печі:

Та як ущипне козу клешнями! Коза як замекає, та з печі бух, та з хати — геть побігла, тіки видно! От тоді зайчик радий, прийшов у хатку та так уже ракові дякує. Та й став з раком небораком в своїй хатці жить -поживать та добра наживать.

От вам, дітки, казочка, а мені — бубликів в’язочка.

Коза Дереза
Українська народна казка Чернігівщини

Жили дід і баба і мали вони внучку і козу. Одного разу дід каже внучці:

— Пожени сьогодні козу пасти.

Внучка пасла, пасла, а ввечері погнала додому. Дід бачить, іде коза додому. Він став на воротах у червоних чоботях і питає:

Кізонько моя мила,

Чи ти їла, чи ти пила?

А вона йому:

Дід узяв лозину і побив онучку. На другий день посилає бабу козу пасти. Погнала баба, пасла, пасла, а ввечері жене додому. Дід бачить, йде коза додому. Він став на воротах у червоних чоботях і питає:

Кізонько моя мила,

Чи ти їла, чи ти пила?

А вона каже:

Дід взяв лозину і побив бабу. А на третій день сам погнав пасти. Пас, пас, напоїв водичкою, а ввечері жене додому. Доходить до двору, забіг наперед став на воротах у червоних чоботях і питає:

Кізонько моя мила,

Чи ти їла, чи ти пила?

А вона каже:

А дід тоді:

— Ах, ти, ж сяка-така козо! Через тебе я побив і внучку, і бабу.

Узяв ножа та й каже:

— Я тебе заріжу!

Та й став різать. Облупив їй один бік, а далі ніж затупився. Почав він ножа гострити, а козу накрив коритом. Вона скинула корито й дременула в ліс. Біжить, біжить, аж там хатка стоїть. А в тій хатці зайчик жив. Та поки він ходив за водою, коза залізла в його хатку. Він побачив, що двері закриті та й питає:

— Хто в моїй хатці?

А коза залізла на піч та й кричить:

Зайчик злякався, сів і плаче. Біжить вовчик та й питає:

— Зайчику-братику, чого ти плачеш?

— Як же мені не плакати, коли в моїй хатці якийсь звір страшний сидить і мене в хату не пускає!

— Ходімо, я вижену.

Пішли вони, вовк і кричить:

— Стуку-грюку! Хто в зайчиковій хатці? Одчиняйте!

Злякався вовчик і побіг у ліс. Сидить зайчик і знову плаче. Біжить лисичка:

— Зайчику-братчику, чого ти плачеш?

— Як же мені не плакати, коли в моїй хатці якийсь звір страшний сидить і мене в хату не пускає!

— Ходімо, я вижену його.

— Не виженеш, вовк гнав, гнав — не вигнав. І ти не виженеш.

— Вижену, ходімо.

Прийшли, а лисичка і питає:

— Стуку-грюку! Хто в зайчиковій хатці? Одчиняйте!

А коза й кричить:

Злякалася лисичка і також і ліс побігла. Аж іде півник.

— Зайчику, а чого ти плачеш?

— Як же мені не плакати, коли в моїй хатці якийсь звір страшний сидить і мене в хату не пускає!

— Ходімо, я вижену його.

— Не виженеш. І вовчик гнав, не вигнав, і лисичка гнала, не вигнала. І ти не виженеш.

— Вижену.

Прийшли вони.

— Стуку-грюку! Хто в зайчиковій хатці? Одчиняйте!

А коза й кричить:

А півник каже:

Коза як почула — злякалася. Думала, що знов її будуть різати. Скочила з печі і побігла в ліс. А там її вовк зустрів та й з’їв. Ну, а зайчик з півником стали удвох жити-поживати та добра наживати.

Коза-Дереза
Українська народна казка Чернігівщини

Був собі дід та баба. Було у них дві дочки, одна Горпинка, а друга Калинка. Ось раз сходив дід на базар да купив козу. Наказав дід старшій дочці гнати козу пастись. У перший день погнала старша дочка Горпинка козу на поле. От Горпинка пасе козу увесь день, а вечором напоїла да й жене додому. А дід стоїть на воротах у червоних чоботях да й питає:

А коза й одказує:

Розсердився дід на свою старшу дочку да й прогнав її із хати. На другий день наказав дід менший дочці гнати козу пастись. От Калинка пасе козу увесь день, а вечором напоїла да й жене додому. А дід стоїть на воротах у червоних чоботях да й питає:

А коза й жаліється:

Дід і цю дочку прогнав од себе. На третій день посилає дід бабу козу пасти. От пасе баба козу цілий день, а вечором напоїла да й жене додому. А дід стоїть на воротах у червоних чоботях да й питає:

А коза й відповідає:

Дід і бабу прогнав од себе. На четвертий день погнав дід сам козу пасти. Пасе да й пасе, аж до самого вечора, а вечором напоїв да й жене додому. А сам вибіг спереду став перед козою да й питає:

А коза відповідає:

Розсердився дід на козу да й надумав її зарізати. Поки нагострив ножа, то коза втекла од нього. Біжить коза, не оглядається. Аж бачить, на дорозі стоїть хатка. А в хатці жив заєць, якого тоді дома не було. От коза вбігла в хатку, залізла на піч да й сидить. Вернувся заєць, чує, що хтось у його хаті живе. От і питається:

— Хто є в моїй хатці?

Злякався заєць, сів під дубом да й плаче. Іде до нього вовк да й питає:

— Чого ти, зайчику, плачеш?

— Як же мені не плакать, як у моїй хатці звір страшний живе?

— Не плач, зайчику, я піду і вижену його.

Пішов вовк до хати, а коза йому так само отвітила, як і зайцю. Злякався вовк, да й тікати. Знов заєць сів да й плаче. Іде лисичка й питає:

— Чого ти, зайчику, плачеш?

— Як же мені не плакать, як у моїй хатці звір страшний живе?

— Не плач, зайчику, я піду і вижену його.

Прийшла лисичка до зайчикової хатки і каже:

— Хто в заячій хаті живе?

А коза і їй так же отвітила. Лисичка злякалась да й утекла в ліс. Знов заєць плаче. Аж ось лізе рак і питає:

— Чого ти, зайчику, плачеш?

Заєць і раку розказав. А рак і каже:

— Не плач, зайчику, я вижену його!

Поліз рак у саму хату, заліз на піч да як ущипне козу. Коза з переляку як упаде з печі да на підлогу. А з підлоги та бігом у ліс. А заєць із раком стали разом жить да поживать і добра наживать.

Ось і вся казка, а вам бубликів в’язка.

Коза-Дереза
Українська народна казка Чернігівщини

Жили собі дід і баба, а з ними внучка. Була в них коза-дереза. Погнала внучка козу пасти. Пасла цілий день та вечора. А ввечері жене додому. А дід вийшов, став на воротах у червоних чоботах. І питає козу:

— Коза, чи ти пила, чи їла?

А вона і каже:

Розсердився дід і закрив онучку в погребі за те, що не пасла козу. На другий день виправляє дід бабу козу пасти. Баба пасла, пасла цілий день, увечері жене додому. А дід став на воротах у червоних чоботах. І питає козу:

— Коза, чи ти пила, чи їла?

А коза каже:

Розсердився дід на бабу і закрив у погребі.

На третій день погнав дід козу сам. Пас, пас цілий день до вечора. А тоді погнав додому. Сам став на воротах у червоних чоботах та й питає:

— Коза, чи ти пила, чи їла?

А вона йому каже:

Розсердився дід на козу, узяв і зарізав її. От і казці кінець, а хто слухав — молодець.