Коли ліпше бідувати
Українська народна казка Гуцульщини

Ішли три хлопці, і надибав їх святий Петро. Та й каже їм:

— Вас є три і ви не одної думки. Скажіть, котрий з вас хоче замолоду бідувати, а на старість добре жити? А котрий хоче замолоду добре жити, а на старість бідувати? Василь каже:

— Я хочу так ціле життя жити, щоби було добре та й зле. Най буде ба добре, ба зле.

А Петро сказав:

— Я хочу замолоду добре жити, а на старість най уже й біда буде. Не знати, як воно ще там буде, чи довго я буду жити.

А Іван сказав:

— Ліпше я замолоду буду бідувати. А на старість, як я вже не буду годен, то най би я в добрі жив.

Тому Василеви, який хотів пересічно жити, ба вгине щось, ба вродиться. То ліпше йому, то гірше. Пересічно жиється. А Петрови так життя йде, ніби лопатою йому хто кидає. І худоба ведеться, і гроші є. Все прибуток йому є. Та й мав він у городі таку дуплаву вербу і все кидав у ту вербу золоті гроші. Та й собі каже: «Тепер собі напрячу, а на старість буду за це жити. Та не буду бідувати ні замолоду, ні на старість!»

А Іван має семеро дітей, бідує. Дров не мав, то все лапав гаком плавиння на ріці.

Були великі дощі, велика повінь. А Петро жив на розтоці. Урвалася ріка в другий бік і забрала Петрови все обійстя: худобу, свині, кури. І хату, стайню, стодолу — все забрала вода. Ще й жінку забрала. І ту вербу дуплаву вирвала з коренем вода і забрала.

А Петро в ту ніч ночував у брата за рікою. І не видів, що тут ся стало. І не міг відти добитися, бо ріка була велика. А Іван лапав на ріці дерево і ту вербу з грішми імив. І кинув разом з дровами, з тими, що він лапав. І не знав він, що в ті вербі є гроші золоті.

Вода впала, вернувся Петро там, де було його обійстя, — нічого нема, лиш зарінок, каміння лежить. Зачав плакати. Найбільше йому жаль було за жінкою. Іван ріже ту вербу, а там щось гаркає під пилою. Іван подивився, а там гроші, що багач Петро наскидав. Аж дві відрі набрав Іван того золота. Як уздріли вони з жінкою ті гроші, та й пізнали, що то верба з городу багача Петра, бо вони її там виділи. І сказала жінка:

— Як би йому трохи цих грошей дати? Він там так плаче на зарінку, за жінкою банує. Наберім, — каже, — грошей у хустку і покладемо йому на лавці, бо він усе йде до брата спати. А він таки має то на лавці увидіти та й узяти. А ти сиди в лозах і дивися, щоби хтось інший не взяв гроші.

Поклали вони гроші з хусткою на лавку, Іван заховався в ловах і дивиться, щоби хтось інший не взяв гроші. А Петро йде від брата та й плаче. Та й каже:

— Боже, Боже, чо’ ти мене так покарав?

Та й подумав він: «Ще є гірше люди покарані, бо я ще вижу, а є люди, то не видять». Та й ще подумав Петро: «Ану спробую, як темний іде через лавку». Та й зажмурився. Та й пройшов лавкою, та й не видів грошей. Переступив та й усе. Іван уздрів, що той грошей не взяв, і пішов, і забрав ті гроші в лавки додому. А Петро далі на зарінку плаче.

Прийшов Іван т’хаті та й каже жінці:

— Петро переступив і не взяв гроші. Ніби не видів. Каже тоді жінка:

— Ти знаєш що? Озми гроші та й покладь на стежку, що нею він ходить плакати за жінкою. Він мусить їх найти. А ти знов сокоти, щоб ніхто інший не взяв.

Він поклав гроші на стежку, а Петро пішов на іншу стежку та й все одно не найшов ті гроші. Бо це ще не його щастя було. Сказала Іванова жінка:

— Давай не так зробимо. Я розчиню хліб і в хліб заб’ю гроші. Та й даймо йому за простибі. І він таки дістане це в руки.

Так собі жінка подумала та й спекла хліб, великий такий, і дала в той хліб гроші. Та й каже Іванови:

— Понеси рано на зарінок і дай йому за простибі. Але, — каже, — пильнуй, де він з тим хлібом піде.

А Петро взяв той хліб у мішок та й сказав:

— Простибі. Дай Боже тобі здоров’я.

Та й пішов з тим хлібом до корчми, та й продав жидови Мошкови.

А Іван пильнує, куди він заніс хліб. Продав Петро хліб жидови за сім ґрейцарів. А Іван підходить до жида та й каже:

— Продайте мені, — каже, — цей хліб. У мене, — каже, — багато дітей, і діти голодні.

А жид каже:

— Ню-ню, купи.

Але вже хоче штирнадцять ґрейцарів, не сім.

Петрови не пішли гроші в руки, бо то не його вже щастя. Бо він тоді сказав святому Петрови, що замолоду хотів добре жити, а на старість зле.

А Іван за ті гроші на старості добре з жінкою й з дітьми жив.