Кому важче робити
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)
Жили собі чоловік і жінка. Добрі господарі були Іван з Галиною. Всього було доволі, і хатинка чепурненька, немов писанка, і садочок, в якому росли жерделі, і яблуньки, і вишеньки, і грушки. А на городі? Чого тільки не понасаджували невтомні руки господині. І бурячки, і бульбочка, і квасолька, і пшінка, і цибулька. Любила Галина, щоб усе в неї було своє. Все нібито й нічого, але подружжя постійно сперечалось, кому з них важче працювати, Чоловік стверджує, що йому, а дружина — навпаки.
Якось вони вирішили помінятись роботами : Іван залишився вдома, Галина ж поїхала в поле орати. От жінка і наказує:
— Дивися, не пропусти череди, бо корову треба відігнати, а овечок і телят — у ватагу. За курчатами простеж, нагодуй їх, обід приготуй, доки я приїду, хліба напечи та масла сколоти. Візьми сухого проса й натовчи пшона на кашу.
Вирушила Галина в поле. Чоловік доки зібрався гнати корову, ватага й череда пішли. Довелося наздоганяти.
Повернувся додому й ниткою позв’язував всіх курчат з квочкою, щоб ворон не вкрав. Випустив у двір, а сам пішов піч топити. Водночас замісив тісто в діжці та став пшоно товкти. Вирішив ще й масло зі сметани збити. Стоїть і працює двома руками, сам до себе всміхаючись.
Коли чує, квочка кричить, курчата галасують! Він бігом надвір, та як перечепиться. Сулія зі сметаною і розбилася. Дивиться, здоровенний ворон захопив курча, а з ним і всіх потягнув разом з квочкою, бо міцно зв’язані були. Доки Іван шукав, куди птах курчат поніс, свині в хату влізли. Одна діжку з тістом повалила, друга пшоно перекинула. Коти ж крадькома всю сметану з долівки злизали. Тим часом і в печі погасло.
Розгубився чоловік, уже обід, а їсти не наварено. Тут і дружина з поля вернулася. Роздивилася довкола і цікавиться в чоловіка:
— Де квочка з курчатами?
— Де! Ворон ухопив та поніс!
— Обідати ж хоч наварив?
— Так у печі згасло!
— Масло збив?
— Сулія ненароком розбилася і коти сметану з’їли.
— А тісто чому по всій хаті?
— Доки за квочкою бігав, свині й погосподарювали.
— Бачу, ти все поробив.
— Якби менше було „помічників», то, може, і встиг.
— А я зорала, як наказував.
— Звісно! Там одне діло, а мені скільки всього наказала.
— Я ж щодня всю роботу виконую. Отож не сперечайся, любий, і ніколи не кажи, що жінкам нічого робити!