☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Косарі
Українська народна казка Бойківщини

Був у пана луг, і двадцять косарів скошували його за день. Зібрав пан косарів, а їх було лиш дев’ятнадцять, двадцятого не було. Не скосять за день. Думають вони: «Де знайти ще одного косаря, щоб скосити за день?» Аж тут іде циган. Питаються його косарі:

— Чи не поміг би ти нам скосити цю траву?

— Добре, поможу.

Пішли до пана, пан погодився, дав косарям харчів на обід і на вечерю. Вийшли на поле. Циган каже:

— Хлопці, сідаймо, будем снідати.

— Ще нічого не робили, а вже снідати?

— Що я сказав, то робіть. Поснідали.

— Хлопці, після сніданку треба трохи відпочити, — каже циган. Полягали спати. Повставали, сонце вже в полудни. Люди кажуть циганови:

— Що ти робиш, цигане? Та сонце вже в полудни, треба косити.

— Що я сказав, то робіть. Сідайте, хлопці, на обід.

— Та ми не можем так робити. Пан нам нічого не заплатить. Уб’є нас.

— Що я скажу, то робіть. Попоїли і лягайте відпочивати. Виспалися. Вже смерклося.

— Ходім до пана, — каже циган.

Пішли до пана. А то далеко було. Циган каже:

— Пане, ми так довго косили. Нам ще треба дати за косовицю по два кілограми сала.

— За що? В мене все по двадцять косарів косили і ніякої надбавки не просили.

— А ми, — каже, — так накосилися, що нам треба надбавки. Дайте сала.

— Не дам я вам ніякого сала.

Циган кидає до землі капелюх та й каже:

— Пане, як ви нам не даєте сала, то аби вам трава встала!

На другий день пан поїхав на поле дивитися — справді трава стоїть.

— То є чудо, — каже пан, — правду говорив циган, що трава встане.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Красне, Рожнятівського району, Івано-Франківської області 18 жовтня 1994 року Чабан Василь Богданович (1962 року народження)