Красносвіт
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)
Був чоловік такий, що не мав дітей. Ішов він якось вдосвіта та й найшов яєчко в корчі. Узяв те яєчко, поклав у пазуху та й так втішився ним, як не знати чим. Прийшов додому і каже жінці:
— Жінко, яке яєчко гарне я знайшов!
А жінка каже:
— Гаразд, що знайшов! Може, то щастя наше. Клади його на піч, на тепленьке!
Поклав чоловік те яєчко на піч і все про нього думає. Прийшла ніч. Не спить він, аж дивиться, а те розкривається, а звідти виходить такий хлопчик маленький і такий гарний, що чудо, та й каже:
— Чоловіче, не бійся мене, а будь мені за тата. Я називаюсь Красносвітом. Ти завтра, сватай за мене доньку в царя!
А чоловік каже йому:
— Як я можу йти до царя сватати за тебе доньку?
— Іди, не бійся! Будеш бачити, що цар віддасть за мене доньку, лише йди та сватай.
Узяв той чоловік на другий день та й пішов сватати за нього цареву доньку. Каже собі:
— Вчиню його волю! Буду бачити, що цар скаже.
Прийшов до царя.
— Так і так, є в мене такий хлопець, Красносвіт його ім’я, в яєчко зачиняється, послав мене до вас доньку сватати.
А цар відказує:
— А я не знаю, що це таке. Нехай дівчина його полюбить, то я віддам її за нього.
Покликали ту панну, а вона мовить:
— Я доки не буду його бачити, то й не піду за нього. А як побачу, то, може, й піду. Принесіть його!
Пішов чоловік, приніс те яєчко та й дав панянці і сказав, щоб його тримала в теплі, а вночі воно розкриється. То тоді вона побачить, що то за Красносвіт.
Взяла вона поклала його на печі і чекає, а він вночі вийшов з яєчка. А вона як його побачила та й каже
— Татуню, любий, золотий, піду за нього, такий дуже гарний!
Тато згодився на те. Зробили весілля. Добре вони жили і все було гаразд. Але подумала молода жінка «Чого це він в шкаралупу має ховатися». Встала однієї ночі, взяла та й шкаралупку вдарила кулаком і розбила. Він це побачив, схопився зараз та й каже:
— Я вже недовго мав сидіти, вже мав бути вільним, а тепер усе пропало!
А в неї кров з носа бризнула йому на сорочку. Тоді де не взялися на ній обручі залізні та залізні черевики, та й палиця залізна до руки прикувала. А він каже:
— Як ції черевики зносиш, а палицю зітреш, тоді мене знайдеш і мого сина породиш.
Та й зараз щез від неї. Встала вона, заплакала і пішла його шукати.
Ішла, ішла, прийшла аж на край світу, а далі зайшла аж на той світ. Приходить до морозової жінки, а та почала її сварити:
— Чого ти звідтіль прийшла, з того світу? За чим ти сюди прийшла? Іди собі назад!
А жінка у неї просить:
— Так і так, — каже, — я шукаю Красно світа. Чи не бачив його десь ваш чоловік.
Каже жінка Морозова:
— Іди ти під постіль лягай. А як прийде чоловік, я буду питати. буду питатися.
Приходить чоловік увечері. Ввійшов до хати та й каже:
— Жінко, тут є прісна душа з того світу!
А вона йому каже:
— І що це тобі причулося? Вечеряй та лягай!
Повечеряв він, ліг, і морозиха лягла.
Він заснув, а вона взяла та й кинула на нього руку ніби спросоння. А мороз каже:
— Що тобі, жінко?
— А мені сниться жінка, яка шукає Красносвіта. Чи ти його не бачив, як ходив
світами?
— Ні, я не бачив ніде.
Встав рано та й пішов, а морозиха питає в тієї жінки:
— Ти чула, що він казав?
— Та чула.
— Не бачив він твого Красносвіта. Ти йди до сонцевої жінки, хай вона сонця спитає.
— Добре, піду я.
Дала їй морозиха золоте яблучко і розказала, як іти до сонцевої жінки. Приходить вона та й розказує про свою біду.
— Як прийде ваш чоловік, то спитайте, чи не бачив десь Красносвіта, — просить сонцеву жінку.
— Добре, заховайся під постіль, а я буду вночі питати, чи не бачив твого чоловіка.
Спитала сонциха свого чоловіка вночі про Красносвіта, але і він нічого не знав. Дала вона вранці жінці золоту качку і каже:
— На тобі цю качку, вона в пригоді стане. А йди ти до місяцевої жінки, може, вона тобі допоможе.
Розказала їй сонциха, куди йти і жінка вирушила в путь. Приходить до місяцихи та й питає:
— Чи не допоможете мені. Спитайте в свого чоловіка про Красносвіта.
— Добре, я спитаю в місяця.
Приходить місяць додому. Спитала його жінка, чи не бачив де у світі Красносвіта.
— Ні, не бачив, — каже місяць, — Хай іде до Вітру, може, той знає.
Пішла нещасна і прийшла до вітрової жінки. Та дала їй золотий кужіль і заховала під ліжко.Прилетів вітер додому. Питає його вітриха, чи не бачив де Красносвіта.
Вітер каже:
— Бачив.
— А де бачив?
— У поганого царя, ходить з поганим царем на полювання.
Рано вітер устав та й пішов, а його жінка каже до Красносвітової жінки:
— А що, чула?
— Чула.
— Ну, — каже, — іди собі!
А Красносвітова жінка почала її просити:
— Скажіть, куди мені йти до поганого царя.
А вітриха каже:
— Іди туди, там є великий став. Коло того ставу підеш вгору, то там є сад, а в тім саду є двір. Та на тобі три прутики-однолітки і віддай їх Красносвітові. Як він когось ними ударить, то той навіки щезне.
Пішла вона коло ставу, а там погана цариця пере у ставку. Сіла жінка Красносвітова собі
та й дивиться, що та пере. Пізнала сорочку Красносвітову, а на ній свою кров. Прийшла
до тієї цариці та й питається:
— Що то на тій сорочці?
А цариця каже:
— В мене є якийсь слуга, то йому пішла кров з носа та на сорочку капнула, та не відіпрати.
А та вже знає, що то її кров! Та й каже:
— Ану дайте мені, я буду прати, чи не пустить?
Взяла ту сорочку, лиш умочила у воду, кров і пропала. А та погана цариця каже їй:
— Я скільки прала, що не робила, а ніщо не допомагало!
Іде цариця додому, а жінка грається золотим яблучком. Побачила його цариця та й каже:
— Продай мені те яблучко.
Я вам без грошей дам, але дозвольте одну ніч біля Красносвіта побути.
— Добре, побудеш.
Дала вона цариці те яблучко, а сама рада-рада. Прийшов Красносвіт з полювання, а погана цариця підсипала йому сонного порошку у вечерю та й умертвила на цілу ніч.
Прийшла бідна жінка, кинулась до нього та й просить:
— Встань, Красносвіте, прокинься! Я залізні черевики зносила і залізну палицю стерла, а сина твого народити не можу! Поклади свою руку на мене!
Проплакала вона всю ніч, а Красносвіт лежить, як неживий. А рано погана цариця її прогнала, А Красносвіта знов оживила, і він пішов на полювання.
Ходить його жінка по подвір’ю та й почала гратися із золотою качкою. А діти поганої цариці побачили та й почали плакати. Прийшла цариця і каже:
— Дам тобі, що хочеш, тільки дай моїм дітям ту качку.
— А дозволь ще одну ніч біля Красносвіта побути.
Погана цариця золоту качку, умертвила Красносвіта і пустила жінку до нього. Стала його жінка голосити:
— Встань, Красносвіте, встань! Я черевики зносила, і палицю стерла, лише сина не породила!
Проплакала всю ніч, а Красносвіт не чує. Але там, в іншому покої, спав той слуга, що з Красносвітом щодня ходив на полювання. Він і чув, як жінка голосила.
Рано знов цариця її прогнала, а Красносвіт пішов на полювання. Ходить та жінка по двору та й думає «Лиш отой кужіль маю. Як ще й цієї ночі не встане, то що буду робити?» Далі взялася гратися тим кужелем. Як те царицині діти вздріли, то такий плач підняли! Зараз цариця прибігла до неї і каже:
— Що хочеш, те тобі дам, тільки дай дітям той кужіль, хай не плачуть.
А вона каже:
— Я нічого не хочу, тільки хочу ще одну ніч спати біля Красносвіта.
А цариця відказує:
— Добре, будеш спати!
А на полюванні слуга каже:
— Красносвіте, що я вам буду казати? Коло вас жінка вночі голосить.
— А як вона голосить? — питає Красносвіт.
— Просить, щоб ви встали і поклали на неї руку, бо вона залізні черевики зносила і залізну палицю стерла. Тільки сина вашого родити не може.
— Дякую, що ти сказав.
Увечері погана цариця знову підсипала йому у їжу сонного порошку. Але він того не їв. Привела цариця до кімнати жінку та й каже:
— Можеш побути коло нього ще цю ніч.
А вона лягла коло чоловіка та й знову почала плакати:
— Встань, Красносвіте, встань! Я черевики зносила, і палицю стерла, лише сина не породила!
А він устав та й поклав на неї свою руку. Тоді з неї ті обручі поспадали, і вона тут зараз сина й породила. А він як устав, так зробилося ясно-ясно на увесь двір.
Погана цариця як це побачила, та й прибігла, та почала її клясти:
— Ах, ти бестіє! То ти так біля нього спала? То ти таке наробила?
Красносвіт узяв ті три однолітки та й вдарив ними її три рази і погана цариця щезла. А сам остався з жінкою у тих дворах жити.