☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Красносвіт
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Був чоловік такий, що не мав дітей. Ішов він якось вдосвіта та й найшов яєчко в корчі. Узяв те яєчко, поклав у пазуху та й так втішився ним, як не знати чим. Прийшов додому і каже жінці:

— Жінко, яке яєчко гарне я знайшов!

А жінка каже:

— Гаразд, що знайшов! Може, то щастя наше. Клади його на піч, на тепленьке!

Поклав чоловік те яєчко на піч і все про нього думає. Прийшла ніч. Не спить він, аж дивиться, а те розкривається, а звідти виходить такий хлопчик маленький і такий гарний, що чудо, та й каже:

— Чоловіче, не бійся мене, а будь мені за тата. Я називаюсь Красносвітом. Ти завтра, сватай за мене доньку в царя!

А чоловік каже йому:

— Як я можу йти до царя сватати за тебе доньку?

— Іди, не бійся! Будеш бачити, що цар віддасть за мене доньку, лише йди та сватай.

Узяв той чоловік на другий день та й пішов сватати за нього цареву доньку. Каже собі:

— Вчиню його волю! Буду бачити, що цар скаже.

Прийшов до царя.

— Так і так, є в мене такий хлопець, Красносвіт його ім’я, в яєчко зачиняється, послав мене до вас доньку сватати.

А цар відказує:

— А я не знаю, що це таке. Нехай дівчина його полюбить, то я віддам її за нього.

Покликали ту панну, а вона мовить:

— Я доки не буду його бачити, то й не піду за нього. А як побачу, то, може, й піду. Принесіть його!

Пішов чоловік, приніс те яєчко та й дав панянці і сказав, щоб його тримала в теплі, а вночі воно розкриється. То тоді вона побачить, що то за Красносвіт.

Взяла вона поклала його на печі і чекає, а він вночі вийшов з яєчка. А вона як його побачила та й каже

— Татуню, любий, золотий, піду за нього, такий дуже гарний!

Тато згодився на те. Зробили весілля. Добре вони жили і все було гаразд. Але подумала молода жінка «Чого це він в шкаралупу має ховатися». Встала однієї ночі, взяла та й шкаралупку вдарила кулаком і розбила. Він це побачив, схопився зараз та й каже:

— Я вже недовго мав сидіти, вже мав бути вільним, а тепер усе пропало!

А в неї кров з носа бризнула йому на сорочку. Тоді де не взялися на ній обручі залізні та залізні черевики, та й палиця залізна до руки прикувала. А він каже:

— Як ції черевики зносиш, а палицю зітреш, тоді мене знайдеш і мого сина породиш.

Та й зараз щез від неї. Встала вона, заплакала і пішла його шукати.

Ішла, ішла, прийшла аж на край світу, а далі зайшла аж на той світ. Приходить до морозової жінки, а та почала її сварити:

— Чого ти звідтіль прийшла, з того світу? За чим ти сюди прийшла? Іди собі назад!

А жінка у неї просить:

— Так і так, — каже, — я шукаю Красно світа. Чи не бачив його десь ваш чоловік.

Каже жінка Морозова:

— Іди ти під постіль лягай. А як прийде чоловік, я буду питати. буду питатися.

Приходить чоловік увечері. Ввійшов до хати та й каже:

— Жінко, тут є прісна душа з того світу!

А вона йому каже:

— І що це тобі причулося? Вечеряй та лягай!

Повечеряв він, ліг, і морозиха лягла.

Він заснув, а вона взяла та й кинула на нього руку ніби спросоння. А мороз каже:

— Що тобі, жінко?

— А мені сниться жінка, яка шукає Красносвіта. Чи ти його не бачив, як ходив

світами?

— Ні, я не бачив ніде.

Встав рано та й пішов, а морозиха питає в тієї жінки:

— Ти чула, що він казав?

— Та чула.

— Не бачив він твого Красносвіта. Ти йди до сонцевої жінки, хай вона сонця спитає.

— Добре, піду я.

Дала їй морозиха золоте яблучко і розказала, як іти до сонцевої жінки. Приходить вона та й розказує про свою біду.

— Як прийде ваш чоловік, то спитайте, чи не бачив десь Красносвіта, — просить сонцеву жінку.

— Добре, заховайся під постіль, а я буду вночі питати, чи не бачив твого чоловіка.

Спитала сонциха свого чоловіка вночі про Красносвіта, але і він нічого не знав. Дала вона вранці жінці золоту качку і каже:

— На тобі цю качку, вона в пригоді стане. А йди ти до місяцевої жінки, може, вона тобі допоможе.

Розказала їй сонциха, куди йти і жінка вирушила в путь. Приходить до місяцихи та й питає:

— Чи не допоможете мені. Спитайте в свого чоловіка про Красносвіта.

— Добре, я спитаю в місяця.

Приходить місяць додому. Спитала його жінка, чи не бачив де у світі Красносвіта.

— Ні, не бачив, — каже місяць, — Хай іде до Вітру, може, той знає.

Пішла нещасна і прийшла до вітрової жінки. Та дала їй золотий кужіль і заховала під ліжко.Прилетів вітер додому. Питає його вітриха, чи не бачив де Красносвіта.

Вітер каже:

— Бачив.

— А де бачив?

— У поганого царя, ходить з поганим царем на полювання.

Рано вітер устав та й пішов, а його жінка каже до Красносвітової жінки:

— А що, чула?

— Чула.

— Ну, — каже, — іди собі!

А Красносвітова жінка почала її просити:

— Скажіть, куди мені йти до поганого царя.

А вітриха каже:

— Іди туди, там є великий став. Коло того ставу підеш вгору, то там є сад, а в тім саду є двір. Та на тобі три прутики-однолітки і віддай їх Красносвітові. Як він когось ними ударить, то той навіки щезне.

Пішла вона коло ставу, а там погана цариця пере у ставку. Сіла жінка Красносвітова собі

та й дивиться, що та пере. Пізнала сорочку Красносвітову, а на ній свою кров. Прийшла

до тієї цариці та й питається:

— Що то на тій сорочці?

А цариця каже:

— В мене є якийсь слуга, то йому пішла кров з носа та на сорочку капнула, та не відіпрати.

А та вже знає, що то її кров! Та й каже:

— Ану дайте мені, я буду прати, чи не пустить?

Взяла ту сорочку, лиш умочила у воду, кров і пропала. А та погана цариця каже їй:

— Я скільки прала, що не робила, а ніщо не допомагало!

Іде цариця додому, а жінка грається золотим яблучком. Побачила його цариця та й каже:

— Продай мені те яблучко.

Я вам без грошей дам, але дозвольте одну ніч біля Красносвіта побути.

— Добре, побудеш.

Дала вона цариці те яблучко, а сама рада-рада. Прийшов Красносвіт з полювання, а погана цариця підсипала йому сонного порошку у вечерю та й умертвила на цілу ніч.

Прийшла бідна жінка, кинулась до нього та й просить:

— Встань, Красносвіте, прокинься! Я залізні черевики зносила і залізну палицю стерла, а сина твого народити не можу! Поклади свою руку на мене!

Проплакала вона всю ніч, а Красносвіт лежить, як неживий. А рано погана цариця її прогнала, А Красносвіта знов оживила, і він пішов на полювання.

Ходить його жінка по подвір’ю та й почала гратися із золотою качкою. А діти поганої цариці побачили та й почали плакати. Прийшла цариця і каже:

— Дам тобі, що хочеш, тільки дай моїм дітям ту качку.

— А дозволь ще одну ніч біля Красносвіта побути.

Погана цариця золоту качку, умертвила Красносвіта і пустила жінку до нього. Стала його жінка голосити:

— Встань, Красносвіте, встань! Я черевики зносила, і палицю стерла, лише сина не породила!

Проплакала всю ніч, а Красносвіт не чує. Але там, в іншому покої, спав той слуга, що з Красносвітом щодня ходив на полювання. Він і чув, як жінка голосила.

Рано знов цариця її прогнала, а Красносвіт пішов на полювання. Ходить та жінка по двору та й думає «Лиш отой кужіль маю. Як ще й цієї ночі не встане, то що буду робити?» Далі взялася гратися тим кужелем. Як те царицині діти вздріли, то такий плач підняли! Зараз цариця прибігла до неї і каже:

— Що хочеш, те тобі дам, тільки дай дітям той кужіль, хай не плачуть.

А вона каже:

— Я нічого не хочу, тільки хочу ще одну ніч спати біля Красносвіта.

А цариця відказує:

— Добре, будеш спати!

А на полюванні слуга каже:

— Красносвіте, що я вам буду казати? Коло вас жінка вночі голосить.

— А як вона голосить? — питає Красносвіт.

— Просить, щоб ви встали і поклали на неї руку, бо вона залізні черевики зносила і залізну палицю стерла. Тільки сина вашого родити не може.

— Дякую, що ти сказав.

Увечері погана цариця знову підсипала йому у їжу сонного порошку. Але він того не їв. Привела цариця до кімнати жінку та й каже:

— Можеш побути коло нього ще цю ніч.

А вона лягла коло чоловіка та й знову почала плакати:

— Встань, Красносвіте, встань! Я черевики зносила, і палицю стерла, лише сина не породила!

А він устав та й поклав на неї свою руку. Тоді з неї ті обручі поспадали, і вона тут зараз сина й породила. А він як устав, так зробилося ясно-ясно на увесь двір.

Погана цариця як це побачила, та й прибігла, та почала її клясти:

— Ах, ти бестіє! То ти так біля нього спала? То ти таке наробила?

Красносвіт узяв ті три однолітки та й вдарив ними її три рази і погана цариця щезла. А сам остався з жінкою у тих дворах жити.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

121 (5326). Красносвіт. СУС 4001. Записано 2008 року. Луговська Параска Федорівна (1934). Черкаська область, Черкаський район, Сагунівка