Краще гірка правда, ніж солодка брехня
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Жив дідусь зі своєю старенькою бабусею дружно, весело. Сидячи на лавці, вели цікаву бесіду про минуле життя-буття.

Ось одного вечора, відпочиваючи після роботи, дідусь запропонував бабусі зарізати гусака, бо вже піст пройшов і можна було їсти м’ясо, зварити борщ, капусняк.

А було в них три гусаки, які любили, наївшись, нащипавщись зеленої травички, підніматися на крилах і літати під голубим небом височенько.

Дідусь подумав: «Якого спіймати? Щоб був добрий і не брехав». Тут він скоро спіймав одного, сірого, і запитує його:

— Ти будеш мене годувати, як я буду старенький і безсилий?

— Ні, не буду. Я буду годувати себе і свою сім’ю, — відповів сірий гусак.

Дід пустив його і сказав:

— Лети, ти правду кажеш. Не брешеш.

Потім спіймав другого, білого, і питає його:

— Будеш годувати мене хилого і старенького?

Гусак відповів:

— Буду годувати свою сім’ю і себе.

Дідусь сказав:

— І ти правду кажеш. Лети собі геть.

Потім спіймав третього гусака і запитує його дідусь, чи буде він годувати його на старості. Той відповів:

— Так, я буду завжди вас годувати, водичкою напувати і ніколи не буду про вас забувати.

І дідусь сказав йому у відповідь:

— А ти уже говориш неправду, нічого подібного не буде.

І зарізав без вагань брехунця-гусака.

Ось і казці кінець, а хто слухав, молодець.