Крилатий, волохата й масляний
Українська народна казка Кіровоградщини

Десь на узліссі в тепленькій хатинці жило собі троє друзів — горобець крилатий, мишка волохата і млинець масляний. Кожен свою роботу робив й іншому допомагав. Горобець з лісу здобич приносив, мишеня дрова рубало, а млинець кашу та борщ варив.

Бувало, сядуть друзі за стіл, а горобець цвірінькає:

— Оце так борщ! До чого смачний та жирний!

А млинець йому на те:

— А це ж я занурююся в борщ та вилізу, от він і жирний.

А слідом мишеня пищить:

— А я дровець навезу, дрібненько нагризу, от вогонь добре горить і каша вариться.

— Та й я, — каже горобець, — маху не дам. Назбираю грибів, навезу бобів, от ми й ситі.

Отак вони жили, одне одного хвалили та й себе не забували.

Тільки якось горобець замислився: «Я більше за всіх працюю. Цілий день по лісу літаю, крильця тріпаю, лапки збиваю. Від ранку до вечора на полюванні, то тяжка робота. Не бувати цьому більше!»

Іншого дня млинець пішов на полювання, горобець — дрова рубати, а мишка — обід готувати.

От котиться млинець по доріжці, а з-за кущів лисиця скік! Та млинця хап за масляний бік. Бився він, бився, заледве вирвався. Прибіг додому з порожніми руками.

Стала мишка борщ варити. Чого не покладе, чого не додасть, а борщ все несмачний, нежирний та негустий. Згадала, як млинець борщ варив і кинулася в горщик. Обварила собі боки, ледве вискочила. Кожушок розлазиться, хвостик дрижма дрижить. Сіла на лаву, сльози ллє.

А горобець дрова возив. Навозив, натягав та й давай клювати, на дрібні тріски ламати. Клював, доки дзьоба набік не звихнув. Сів під парканом і сльозами вмивається.

Прибіг млинець додому, бачить, сидить горобець на купі дров і плаче. А в хаті мишеня на лавці в облізлому кожушку тремтить.

От млинець говорить:

— Отак завжди буває, коли один на другого киває, своєї справи робити не бажає.

Горобець від сорому під лаву забився. Поплакали, погорювали та й стали жити по-старому. Кожен взявся до свого діла. І відновився в домі лад і порядок.