Кукурудзяний колобок
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

В одному селі жила бабуся, самотня й трудолюбива. Якось захотіла вона спекти колобок. А борошна пшеничного не було. Бабуся була кмітлива. Подивилася, а в неї є борошно кукурудзяне. І спекла бабуся кукурудзяний колобок. Як сонечко, лежав він на підвіконні, вихолоняв. Бабуся ж пішла звати гостей, щоб скуштували її колобок.

А в цей час колобок стрибнув із підвіконня на призьбу, із призьби на землю і покотився за село. Бабуся поверталася додому, щоб приготуватися гостей зустрічати. Раптом побачила, що колобок котиться по стежці. Бабуся була смілива і швидка. Біжить вона за колобком і сміється. Раптом колобок зник. А посеред стежки — велика, темна, бездонна яма. Бабуся була смілива, заплющила вона очі і стрибнула прямо в яму.

Опам’яталася на березі широкої підземної річки. Побігла по доріжці берегом. Дивиться, стоїть сухе дерево. Зупинилась бабуся й запитує в дерева:

— Чи не бачило ти мого кукурудзяного колобка?

— Так, прокотився біля мене в той бік хвилин десять назад, — відповіло дерево.

Бабуся побігла далі. А з сухим деревом трапилось диво, воно ожило, зацвіло, бо зробило добру справу — бабусі допомогло.

Біжить, біжить бабуся, дивиться, стоїть ще вище сухе дерево. Зупинилася вона й запитує:

— Чи не котився мимо тебе кукурудзяний колобок?

— Так, недавно прокотився мимо мене у той бік. Тільки ти туди не ходи, там живе злий Хо, він тебе з’їсть.

Бабуся була хоробра, подумала: «Чи стане він мене стару й недобру їсти?» — і побігла далі. А з деревом сталося диво — воно зазеленіло.

Біжить бабуся, дивиться, стоїть третє сухе дерево, висотою майже до неба. Зупинилась бабуся коло нього й запитує:

— Чи не котився мимо тебе кукурудзяний колобок?

— Так, — відповідає сухе дерево.

Та раптом як закричить:

— Ховайся за мене, злий Хо йде!

І бабуся швидко сховалася за сухе дерево. А на доріжці з’явився страшний Хо. Він підійшов до дерева і спитав:

— Чи не проходила тут людина?

— Ні, — проскрипіло дерево.

— Я чую, як пахне молоде смачне м’ясо! — прокричав Хо.

А бабуся була жартівниця.

— Це моє м’ясо молоде і смачне? — сказала і почала сміятися.

Сухе дерево стало скрипіти, та Хо почув сміх бабусі і простяг лапи до дерева, витяг стару.

— Так, — сказав Хо, — я тебе з’їм на вечерю, бо тільки-но пообідав смачним кукурудзяним колобком.

— Як? Ти з’їв мого колобка?

І почала бабуся бити злого Хо.

— Так це ти печеш так смачно? Будеш жити у мене й пектимеш колобки.

Стала бабуся жити в Хо й пекти йому колобки. Правда, були вони не такі сонячні й смачні. Одного разу Хо сказав старій:

— Багато борошна береш.

— А скільки ж треба? — здивувалася бабуся.

— Одну жменьку.

Бабуся розсміялася, а Хо дістав із-за пояса лопатку і показав жінці:

— Кладеш жменьку борошна, перевертаєш — уже десять.

І віддав Хо чарівну лопатку бабусі. Хай пече колобки!

Одного разу злий Хо пішов на прогулянку. А бабуся була смілива. Давно вже хотіла втекти. А тут і нагода трапилася.

Вибігла старенька і побачила на березі річки лодку. Сіла в неї і попливла за течією. А в цей час Хо повернувся додому. Дивиться — немає бабусі. Дуже розсердився він і побіг шукати. Побачив бабусю в лодці аж на середині річки. Опустив Хо голову в річку і почав пити воду. Річка швидко зміліла, а лодка торкнулася дна і зупинилася. Злий Хо повільно пішов до бабусі. Злякалася та, але була вона кмітлива. Згадала про чарівну лопатку, опустила її у воду і стала перевертати. Вода швидко прибувала. Злий Хо не вмів плавати і втонув.

Опритомніла бабуся в лодці від яскравого сонця. Підземна річка винесла лодку з бабусею на світ Божий. Так бабуся повернулася у своє село. І досі пече з допомогою чарівної лопатки сонячні кукурудзяні колобки і пригощає ними все село.