Куций вовк
Українська народна казка про тварин

Пас парубок коні. Аж дивиться — іде вовк. Прийшов вовк та й каже: «їв би я коні, але хочу скушати, який у тобі смак; я мушу тебе з’їсти». Але парубок дивиться, а у того вовка нема хвоста. Питається парубок: «А ти, мой, де дів хвіст?» — «Ой, — каже вовк, — я мав пригоду таку, що раз; я раз упав у пастку та йімився за хвіст, то мусів його собі відгризти. Но, — каже вовк, — мені однако хвіст заважав, то голова грунт; коби голову не утратити». Але парубок дивиться, а то під лісом лая вовків; дивиться, що то буде. Каже парубок: «Ану іди та клич тих, бо ти сам мене не годен звалити, аби-що». — «Добре». Побіг куций вовк до тих кликати, аби ішли помагати його звалити з ніг, а парубок тим часом виліз на високе дерево. Прийшли вовки під дерево і кажуть до того куцого: «Куций, лягай на спід, а ми один верх другого постаємо та й його досягнемо». Но, поставили они один верх другого, але парубка не мож досягнути. На то надбігає лис та й каже: «Я відціль виджу з долини, що так ще на одну голову надточити вас усіх та й досягнете цього парубка. Я вас порадю, дурні, що робити: зараз бих урвав голову цьому куцому на споді та й тому верхньому надточив та й добре буде». Але куций, як то учув, та й як ся прудне — а вовки всі на землю посипалися, гі грушки, а верхній розбився на смерть. Як то уздріли вовки, та й куцого роздзіли.