Кінь Мирон
Українська народна казка Чернігівщини

Жили дід і баба і купили вони лоша. Виростили і вигодували його та назвали Мироном. Возив він їх на базар, тягнув усі роботи по хазяйству, аж доки не постарів. Одвів тоді його дід далечезно у ліс і пустив. Бродив, бродив кінь, приліг у траві і думає: «Побачить мене вовк, роздере і з’їсть». Аж ось і вовк суне, вгледів Мирона да й каже:

— Я Вовчик-братик, а ти хто і чого лежиш тут?

— Мене звати Мирон. Вигнав мене дід з дому, бо старий я вже, не подужаю робить.

— А давай дружить.

— Давай.

Минула ніч. На ранок пішов вовк на охоту і піймав сяку-таку здобич. На другий день — зайця. Мирон напасся, напився із ручайка води, ліг і заснув. Летіла сорока, побачила коня і думала, що він здох, Прилетіла в ліс і каже всім:

— Я була далеко і бачила поживу.

Всі полетіли за нею. А Мирон, як тільки сяде птичка, так і вдарить її копитом. Набив цілий мішок. На цей раз вовчик вернувся з полювання ні з чим. А кінь нагодував його. Вовк ще довго не міг повірити, що кінь набив стільки птиці.