Кіт, пес, гадюка і чарівний перстень
Українська народна казка Бойківщини

Була собі вдова і мала єдного сина. Вони дуже бідно жили. Одого разу вона каже:

— На тобі гроші, йди до міста та й купи хліба.

Дала йому якісь там гроші й він пішов по хліб. Їде, а якийсь чоловік веде пса.

— Куди ти, чоловіче, пса ведеш?

— Та вже старий він, не годен, веду забити.

— Краще віддай мені, я тобі заплачу.

— Та на.

Дав він ті гроші, що мама дала на хліб, а пса забрав і вернувся додому. Мама каже йому:

— Ти купив хліба?

— Ні.

— А чому?

— Бо я оди пса купив.

— Ба та нащо тобі пса, як ти сам не маєш що їсти? Та на тобі ще гроші, але нич такого більше не купуй. Хліба купи, бо нема то їсти.

— Та добре, добре.

Іде він, а якийсь несе кота.

— Та де ти кота несеш?

— Я несу забити його, бо він уже старий, не вартує нічого, не ловить мишей.

— Та не бий його, то гріх. Продай мені.

— Та купи.

Він вийняв ті гроші, що мама дала на хліб, віддав за кота та й приніс кота домів. Приніс кота, а мати каже:

— Чи купив ти хліба?

— Та ні.

— А що ти купив?

— Кота купив.

— Та нащо тобі кота, як ти сам не маєш що їсти? На тобі ще грошей, але вже нич такого не купуй. Бо як купиш ще щось, то я тебе ви¬жену геть, бо їсти не є що.

Дала йому ще грошей, він іде, а якийсь б’є гадину. Той каже:

— Та що робиш, чоловіче?

— Гадину б’ю.

— Нащо? Продай її мені.

— Та на купи.

Він йому заплатив та й іде додому, вже з тою гадиною, А вона йому говорить:

— За то, що ти мене відкупив від смерти. Я тобі даю перстень. Як перекинеш цей перстень з руки на руку, то що подумаєш, то тобі й стане.

Ну та й добре. Він прийшов з гадюкою додому. Переверг перстень з руки на руку — уже є хліб.

— Видите, мамо, вже є хліб. А ви боялися, що не буде що їсти.

Через якийсь час він переверг перстень з руки на руку і подумав, щоб з’явилася йому одежа і гроші. І вже є одежа, і гроші є. Уже зажили вони добре. А потому, як уже добре зажили, він переверг перстень з руки на руку і подумав, що треба йому гарного дому. Щоб був такий, як у пана, що там недалеко жив. І за єдну ніч такий дім йому побудували, обладнали і вже він пан. І тоді говорить він матері свої:

— Мамо, я хочу женитися. Ідіть до пана і договоріться. Я би женився в пана. Спитайте, чи віддасть пан за мене дівку.

Ну та й она пішла. Прийшла, а пан питає:

— А чого ти, бабо, прийшла?

— Та мене мій син прислав спитати, чи дасте свою дівку за мого сина.

А пан говорить:

— Дівка тут. Якщо вона хоче твого сина, то най іде. Кажи дівці.

Она до дівки, а дівка каже так:

— Як вік мені зробить мешти точно на мою ногу, і щоб не брав примірку до мої ноги, тоді я піду за нього заміж.

Мати прийшла додому та й то йому повіла. Він переверг перстень з руки на руку, подумав про мешти, та й через ніч з’явилися мешти. Такі красиві стояли на лавці. Він знову загнав матір до пана.

— Ідіть. Най примірює на ноги, чи будуть добрі.

Тота припасовала — добрі.

— Тепер, — каже, — ще сукню до шлюбу най він мені постарає. Як він це зробить, тоді можна приходити мене сватати.

Мати прийшла, повіла йому про ту сукню. Він переверг перстень з руки на руку, і так сталося. На ранок повставали — красно спрасована сукня лежить на лавці. Мати понесла, і дівка до себе приміряла.

— Добре, — каже, — нехай приходить сватати.

Прийшов він сватати, посватав, а вона йому говорить, тота дівка:

— Коли буде весілля, щоб був від мої хати до церкви тротуар. І обома боками щоб були сади: груші, яблуньки, черешні, вишні. І би все цвіло і пташки співали. А як будеме з шлюбу йти, би все доспіло, так, щоби вже мож яблуко зірвати і їсти.

— Добре.

Згодився він і на то. Та вже як там було, так було, Прийшов день весілля. Гуляють весілля і вже йдуть до шлюбу. А він переверг перстень з руки на руку і так подумав, і тротуар зробився і всі дерева. Як вона казала, так все і є. Ідуть собі тротуаром до шлюбу. Весілля! Обома боками сади цвітуть, пташки співають. А після шлюбу йдуть додому — яблука, груші, вишні доспівають. Вже мож їх їсти.

І поженилися вони, забрав він її додому. А вона його питає:

—Як ти зміг мені такі мешти зробити і примірки не брав на мою ногу?

— Та, — каже, — видиш, зміг.

— Як ти зміг мені таку файну сукню пошити? 1 такий тротуар зробити. Ти мені скажи, як ти то зробив?

І він їй признався. Каже:

— В мене є такий перстень, що як переверну його з руки на руку, то що задумаю, то і є.

А він на ніч знімав той перстень з пальця і клав. А она придивилася добре та й украла той перстень. Та й ур наче ат з руки на руку і сказала:

— Замуровати його тут, у цій хаті, хіба малейке вікенце лишити, аби трошки видів. І би він тут умер.

І його там ур наче а, а она взяла і втекла аж за море.

А собака і кіт осталися. І ходять вони по полі. Люди роблять у полі, беруть з собою їсти на обід, а они то в людей крадуть і дають своєму ґазді в то вікенце, аби він не Евмер з голоду. Наносили йому доста, і тоде говорить кіт до собаки:

— Підеме за море. Ми мусиме її найти і принести нашому хазяїнови той перстень. Він нас відкупив від смерти, і ми мусиме і його врятувати від смерти.

Зібралися оба й пішли. Прийшли до моря. Собака пливе через море, а кіт сидить на собаці. І перепливли. І найшли його жінку. І говорить собака до кота:

— Ти йди до хати, мене, собаку, она до хати не допустить. А ти помалейку, помалейку побіля ніг її та й до хати. А там залізь під ліжко і будеш ся дивити, де вона перстень кладе. Вкрадеш його і втечеш.

І вони так зробили, собака заховався, а кіт пестився сюди-туди попри її ніг. Она пішла до тої хати, де она спала, а кіт наперед неї вскочив та й під постіль. І сидить там. А она повечеряла і пішла спати. Та перстень з руки, та й під подушку поставила.

Кіт до того придивився, і як она спала, той перстень зі під подушки витяг і знову під постіль заліз. Она ранейко встала, йде надвір, і кіт за ногами вистрибнув надвір та й пішов.

Приходить він до пса.

— Чи вкрав ти перстень?

— Украв, є перстень.

— Ну то підем.

Прийшли до моря. Та й знову пес пливе, а кіт на псови сидить. І в зубах тримає перстень. Та й говорить пес:

— Ти маєш перстень?

А кіт отворив писок.

— Маю, маю.

А перстень випав та й упав у море. Та й усе.

Перепливли вони та й почали битися. Пес почав бити кота.

— Чого перстень упустив?!

І відтоді вони не любляться, кіт з псом. Кіт каже псови:

— А чого ти кричав на мене?

Посварилися, побилися, але що? Треба обов’язково перстень найти. Вийшла з моря жаба, они їмили її.

— Перстень нам найди.

— Та я не найду.

За нею вийшло малейке жабеня. Они їмили й мучать його, а оно пищить.

— Та пустіть його, — каже жаба.

— Не пустиме, поки перстень не принесеш.

Пішла она в море, шукала, шукала і найшла перстень, і принесла їм. Они пустили жабеня, понесла перстень своєму хазяїнови і віддали йому. Він знову переверг перстень з руки на руку і сказав:

— Щоб моя жона тут стала.

Прийшла жона, і жили они, як жили перше, і він жону не карав.