Лис і кіт
Українська народна казка про тварин

Лис мав хату і був газдов, а кіт був хромий, волочився без осідку. Здибався раз з ним лис і каже: «Що тобі так бідувати! Ти би був мені за чоловіка; приходи до мене сидіти!»

Кіт прийшов до лисиці і став за чоловіка. Лис ходив на здобич, а кіт сидів дома, за доматора. Але звір друга ходила коло хатий лиса та гриміла в одно поверх хатий. Та й каже раз кіт до лиса: «Кажи-ко тим волоцюгам, аби мені не гриміли поверх хатий!» А кіт, як то буває, не дуже любить стукоту коло свого леговища, та й трохи боязливий.

Лис хотів пошанувати свого чоловіка кота та й каже раз до звіри: «Казав мій Грицько, аби ви не дуже гриміли мені коло хатий, бо як мете ще раз гриміти, то вам таку біду заведе, що ви мете видіти!» А звір каже: «Нас кортить видіти, хто то такий Грицько? Ми хотіли би єго видіти! Скажи нам, де би ми могли єго видіти, де би він д’нам прийшов? Там а там най він прийде, аби ми єго виділи!»

Вони ся зійшли всі і ждуть. Але він не приходить. Так вони посилають раз зайця знати, другий раз, але кіт (Грицько) не приходить. Аж пішов третій раз заєць та й набігає д ним і каже: «Ховаймося, бо вже йде! Несе пушку на плечах і одно каміння збирає!» А то кіт задрав хвіст, а заєць гадав, що пушка, а що кіт був хромий та одно д’землі хилився, то заєць гадав, що він каміння збирає.

Тогди медвідь і вовк не втікали, але ще хотіли видіти Грицька, та й медвідь сховався в лист, а вовк на дуба виліз, а уся інша звір урозтіч утекла. Надійшов кіт, а медвідь кинув хвостом, бо муха го вкусила, та кіт штрик як на миш. Медвідь вергся, та гадав, що го кіт ловить, та навтіки. Кіт спудився медведя на навтіки в дуба. Вовк на дубі гадав, що кіт ловить єго в дубові, та й штрик відти, та й си розсів.

Так кіт напудив почерез дурного зайця усю звір. Лис позбувся цікавих від свої хати.