Лис і половик
Українська народна казка про тварин

Питав половик лиса: «Коли тобі добре — літі ци зимі?» А лис каже: «Мені добре у літі, бо я ляжу собі у бур’яні і лиш дивлюся, де є куртя: ци у кукурудзах, ци у ячмені; мені куртя -самі лізуть у рот. А тобі коли, — каже, — добре?» — «Ой мені, — каже половик, — мені добре зимі, бо зимі усе поле чисте, укрите білим снігом, та й я лиш ознесуся горі та й дивлюся, де ся чорніє курочка ци когутик, та й хап — і є обід. А літі біда, бо кури у бур’ян ся ховають». — «Знаєш що, — каже половик, — погодімся: у літі годуй ти мене, а я тебе буду годувати у зимі». — «Добре».

Погодилися они, і лис годував половика ціле літо, та й його вгодував, що той ледве годен літати. Але прийшла зима. Прийшла зима, лис з голоду здихає, а половик приходить та й каже: «Біда, куме, нема нічо їсти, бо за мнов з стрільбами уганяються, що і собі нема що їсти». Каже лис: «Сараче, коби я знав літати так, як не знаю, то я би собі дав раду». А половик каже: «Куме, та я вас научу літати. Сідайте, куме, на мене, а за минуту знаєте літати так, як я».

Но послухав лис його та й сів на половика, і полетіли угору. Згори дивиться половик у долину та й каже: «Видиш онде ті кури у долині?» А лис каже: «Виджу». — «Ану, хап!» Та й пустив лиса згори, а лис упав на землю та й убився на смерть. Прийшов до нього половик і видовбав йому ще й очі.