Лис і шваб
Українська народна казка про тварин

Один лис вийшов з лісу і зачав роззиратися по полі, чи нема що зловити на обід. Нема ніц. У полі тихо, ні пташки, ні зайця... Каже лис: «Коби хоть миш де надибати, бо такий голоден, що аж мене млоїть». Шукає він за мишами: нюхає кожду дірку, порпає лабами у землі... Нема! Ов, біда! Гадає він собі: «Що би то робити?» Але каже: «Нема що чекати, іду я у село».

Біжить він, біжить та й прибіг під село, гадає: «Як тут іти до села, можуть мене добре набити!» Сів він собі, облизався та й дивиться. А то недалеко стоїть хата шваба. Гадає собі лис: «Треба тут скраю пробувати щастя; як тут ся не удасть, то у селі і стільки ся не удасть».

Бере він і підходить поволі до того шваба і дивиться, а то перед хатов пасуться гуси. Но брав би ся він зараз до тих гусей, але шваб курить люльку та й позирає раз на гуси, а раз на пасіку, чи не летить рій. Як би тобі украсти одну гуску, пане швабе? Сунеться лис ближче. Але шваб як став, так стоїть, що не можна приступити... Гадає собі лис: «Раз мати родила! Чекати нема чого, бо голод забирає сили, що відтак не втечу... Треба братися до роботи. Шваб старий, то не годен мене імити, а не має нічо коло себе, лиш люльку у зубах». Та й таки лис раз-два через пліт та й хап гуску за шийку, перекинув через плечі та й в ноги.

Гуси згегали, розлетілися, а шваб як уздрів, що лис тащить гуску, та й скричав до лиса: «Почекай, фукс! Най побіжу по флінту...» Та й зачав бігти до хати по рушницю. А лис каже: «Я чекати не чекаю, бо тим часом сю таскаю!» Та й таки через пліт та просто у ліс... Нім шваб до хати, нім вхопив рушницю, нім вибіг на двір, а лиса уже не видно!