Лисиця й вовк
Українська народна казка про тварин

Десь назнала лисиця у лісі пастку (вовковню), і там м’ясо було положене. От вона як там уже не хитрувала, да не могла узять те м’ясо. От і пішла собі. Коли зустріла вовка: «Вовчику-братику! Я назнала м’ясо, там-то десь; та мені гріх, — каже, — сьогодні, бо тепер п’ятниця». От вовчика вона і привела туди. А вовк зараз морду туди і всунув, а тут дуб і потяг його вгору (а воно так і вхватило його за шию). От вовк уже й висить, а м’ясо впало. Тоді лисиця за м’ясо та й їсть. «Лисичко-сестричко! Ти казала, що тобі гріх тепер, бо п’ятниця», — каже вовк. — «Е-еге! То тобі тепер п’ятниця, бо ти п’ятами не достанеш землі!»

От прийшов чоловік до вовка; лусь, лусь кийком. А лисиця оддалік стоїть да й каже вовкові: «Крути-верти, вовчику, головою, щоб не поцілив сучий син булавою».