Лисиця та ведмідь
Українська народна казка про тварин

Попросилася лисиця у ведмедика в огороді: «Дай мені, ведмедику, огородини з половини, посаджу ріпки у тебе». — «А як же ми будем ділиться?» — «Тобі буде, ведмедику, верховіння, а мені коріння». Як росте, росте та ріпка. Потім та лисичка вигребла ту ріпку. «Ну, іди ж тепер, ведмедику, будем ділиться; забирай, ведмедику, верховіння своє, а я — коріння». Ведмедик подивився: немає з верховіння ніякого толку. Гребнув наспід, коли там вигріб ріпку, і тоді на лисичку розсердивсь: «Що ти мене обманула. На другий год я тобі уже не дам».

Вона діждала уп’ять літа і уп’ять іде до його просить з половини. Таки уп’ять же: «Дай мені, ведмедику, огороденки, таки я посію маку». — «Так як же ми будем ділиться?.. Хай вже мені буде коріння». — «Нехай, — каже, — і нехай». Вона тоді повернулась, насіяла маку. Росте той мак і росте. Вона його пополола і зжала. «Іди, ведмедику, будем ділиться». Вона забрала верховіння, а він забрав коріння. Коли найшов маківку, витрусив на лапку, укинув у рот і розсердився уп’ять на лисичку. «Постой же ти, канальська лисичка, прийдеш ти ще, я вже тобі не дам».

Діждався третього літа. Вона уп’ять іде: «Дай-таки, ведмедику-братику, мені огородинки». — «Я на тебе, сестрице-лисице, серджуся, що ти двоє літ садила, та я і не поживився нічим». — «Ну, таки дай, братику». — «Так як же ж: тепер нехай буде мені уже верховіннячко». — «Нехай, нехай, братику, нехай».

Ну, вона взяла уп’ять моркови насіяла. Росте та моркова, росте. Вона прополола її; потім викопала, як поспіла, і позвала ведмедика: «Іди, братику, будем ділиться». Йому верховіння пообрізувала, а собі коріння. От він уп’ять розсердивсь на неї, узяв санки і поїхав...