Лисиця-великопостниця
Українська народна казка про тварин

Унадилась лисиця до одного чоловіка курей красти. Вже той хазяїн як не залягав, що не робив, так ні, ніяк не впіймає її. А далі й надумав. Взяв убив гуску і повісив в садку на яблуні, де лисиця проходить, а під гускою набив гострих гвіздків.

От уночі біжить через садок лисиця і побачила ту гуску. Вже вона виляла коло неї, виляла, не достане з землі, а плигати боїться, щоб на крючку не почепиться. А далі вернулась в ліс, найшла вовка і каже йому: «Ти, братику, сьогодні не п’ятницюєш?» — «Ні. А хіба що?» — «Та я набачила там в одному місці гуску, так сьогодні, бач, п’ятниця, а я великопостниця». — «О, а мені аби попалась! Веди, де та гуска?» — «Та ходім, коли хочеш», — каже лисиця.

От прийшли. Вовк, нічого не думавши, зараз плиг до тії гуски. Товкнув її мордою — гуска впала додолу, а сам повис на крючку. Лисиця підобрала гуску та й ходу в ліс. «Ти ж казала, що сьогодні п’ятницюєш», — промовив вовк. «Еге, — каже лисиця, — тому п’ятниця, хто назад не поп’ятиться».