Лисиця-сповідниця і півень
Українська народна казка про тварин

Вийшла лиса у темні ліса, видать одні тілько небеса, і розкинула свої мислі, як би в світі прожить і трибушку наповнить. На цей случай петушок неподалеку з дерева громко закричав. Підходить до його лиса близенько, кланяється йому низенько: «Здрастуй, петушок, мій миленький дружок!» — «Здорово!» — «Злізай, братику, додолу та побалакаєш зо мною». — «Е, — каже петушок, — всякому не вір, скажи прежде, що ти є за звір». — «Я — звір-лисиця, всім сповідниця». — «А чого ж на тобі нема ні потрях, ні риз?» — «Нащо мені ризи, як сама рижа». — «О, мать-лисиця, ти, кажуть, дурить превелика майстриця; а мені самому прийшло оце на думку, як з’їла колись ти курку. А вчора біг я з попівського двора, так бачив, що з мого брата лежить одне тільки пір’я. Кажуть, що ти його з’їла». — «Ні, петушок, мій миленький дружок, я брата твого не їла; я всіх курей, як мати рідна, жаліла. А чув ти, як курочка утреню піла, тоді совушка петушка з’їла».

Петушок ослезився, на низ з дерева спустився. Підходе лиса до його близенько, кланяється йому низенько, бере його за біле пір я, несе за темні кущі, там його з’їла і трибушку свою наповнила.

Пішла водиці пити, щоб потім всласть спочити. Найшла ставок, а там поживи жде голодний вовк. Вовк схватив її за спину і зняв з неї овчину.