Лисичка і зайчик
Українська народна казка Бойківщини
Були зайчик і лисичка. Дружили вони обоє, бавилися в лісі на галявині. Приходить зима, каже зайчик: — Лисичко, нам треба на зиму ставити хатку. Лисичка йому:
— Обоє ставмо одну хатку. Нащо нам дві ставити? А зайчик їй:
— Я з тобою не хочу хатку ставити. Ти дуже лінива. І хитра дуже. І не хоче разом з лисичкою ставити хатку. Пішов у ліс, нарубав собі гарного дерева, поставив хатину. А лисичка собі ставить. Назбирала гнилих спорохнілих патиків. Зайчикова хатка файна, а лисиччина погана. Стали вони жити в своїх хатках.
Настала зима, впав сніг. І зайчикова хатка стояла, а лисиччина завалилася, і придушило там лисичку, ледве видерлася. Прибігає під зайчикову хатку і кричить:
— Зайчику, пусти мене в хату, бо замерзаю! Пустив зайчик її до хати.
— Я ж тобі казав, що ти добру хату не поставиш. Ти залінива.
— Я тобі, зайчику, буду борщик варити, а ти йди до лісу нарубай дров, щоби було чим борщик зварити.
Пішов зайчик до лісу, приносить дров, замерз.
— Пусти мене, лисичко, в хату! А лисичка каже:
— Я нікого до хати не пускаю. Хата моя. Надійшов медвідь, а зайчик плаче під хатою. Питається медвідь:
— Чого ти, зайчику, плачеш?
— Мене лисичка не хоче в хату пустити. Я її пустив до мої хати, а вона мене з хати вигнала.
Каже медвідь:
— Ходи, зайчику, я вижену її з хати.
Медвідь до хати, а вона медведя настрашила, і медвідь утік. Та й нічого зайчикови не поміг.
Приходить вовк і тоже зайчика потішив, що вижене лисицю. І вовка вона налякала, і той утік.
Приходить кугут.
— Чого ти, зайчику, плачеш?
— Мене лисичка з мої хати вигнала. Не вигнав її ні медвідь, ні вовк. Хіба ж ти її виженеш? Та вона кури їсть.
Пішов кугут під вікно і каже:
— Виходь, лисичко, з хати.
— Добре, що ти, півнику, прийшов, — каже лисичка. — Я так курей люблю.
— Виходь з хати, бо я маю під крилом косу. Як витягну її, то тобі всі чотири лапи відріжу.
Витяга косу і показав лисичці. Як лисичка то побачила, двері відкрила і бігом лісом побігла. А зайчик з кугутиком зосталися в хатині і ще й дотепер там живуть.