Лисичка, котик і півник
Українська народна казка про тварин
Був собі котик та півник, да спряглися жить. Поставили собі хатку на курячій ніжці. Тепер півник сидить дома, а котик ходить за ковбасами на здобитки.
От лисичка прибіжить та до півника: «Півнику-братику, одчини!» — «Лисичко-сестричко, котик не велів». — «Ну бо, півнику-братику, одчини!» — «Лисичко-сестричко, котик не велів». Таки випрохала; він взяв і одчинив. От вона вогню набрала й його украла. Так він, вже біжучи:
Котику-братику,
Несе мене лиска
По каменю-мосту
На своєму хвосту,
— Порятуй мене!
Так той котик як почув, да догнав лисичку і півника одняв. Та приніс додому півника та попобив його добре да й сказав: «Не давай же вогню, бо битиму ще!»
Дак він (котик) пішов уп’ять на здобитки за пшеницею: ото ж півнику харч. От лисичка знов прибігла: «Півнику-братику, одчини!» — «Лисичко-сестричко, котик не велів». Таки випрохала; він її пустив. Вона вогню набрала, його украла і побігла. Дак він вже:
Котику-братику,
Несе мене лиска
По каменю-мосту
На своєму хвосту,
— Порятуй мене!
Дак він його догнав і уп’ять одняв, а лисичку попобив. «Тепер же, півнику, — приказав, — не давай вогню, бо вона тебе з’їсть!»
Вона прибігла знов. «Півнику-братику, одчини!» — «Лисичко-сестричко, котик не велів». Просила-просила — ні! Таки не впустив. От вона віконце одчинила, його украла і побігла. Дяк він:
Котику-братику,
Несе мене лиска
По каменю-мосту
На своєму хвосту,
— Порятуй мене!
От котик як почув, як погнітесь... Гнавсь, гнавсь — не догнав. Прийшов додому та й плаче, що вже нема товариша.
От зробив собі скрипочку й молоточок, і писану кайстру. Прийшов до нори — як загра:
Ой тили-ли-чки,
Та було у лисички
Чотири дочки,
П’ятий синко,
Ще й Пилипко;
Вийди, лисе,
Подивися
— Чи хороше граю?
Дак лисиччина дочка й каже: «Мамо! Піду я подивлюся: хто там так грає?» От вона й пішла. А він її — цок да в лобок, да в писану кайстру. Да вп’ять грає:
Ой тили-ли-чки,
Та було у лисички
Чотири дочки,
П’ятий синко,
Ще й Пилипко;
Вийди, лисе,
Подивися
— Чи хороше граю?
Тепер і друга дочка пішла. Він і ту — цок, да в лобок, да в писану кайстру. Да й знов грає. Потім всі перейшли.
От стара лисиця жде, жде — нема! От тоді й каже: «Піду заганять, бо півник упрів і молошна каша упріла, — пора обідати». Дак він і стару лисицю убив. Та тоді прийшов, борщ вийняв, кашу поїв. От тоді звів півника на тарілці да й каже: «Півнику-братику, стрепенись!» Дак він стрепенувся. От того півника забрав і лисиці побрав. Приносить туди додому, де вони жили, та пообдирали [на] кожухи, — да й живуть і хліб жують.
Їм сміх та рядно, а нам — сміх та добро!