Лінива й робуча миш
Українська народна казка про тварин

Було дві миші. Одна була, що працювала собі на зиму і скрізь собі по зеренцеві носила, аби мала чим перезимуватися, а друга була — лишень хотіла дурниці, аби одної днини в одної пообідати, в другої — коби другої днини. Так вона хотіла, аби цілу зиму перепхала, що робити ніц не робила, а їсти їла. Тут мала западати уже зима, а їй ніхто уже не хотів давати їсти. Вна прийшла до своєї куми та й зачала ся її питати: «Ви вже ся, — каже, — кумко, злагодили на зиму?» Так питається лінива. «А ви уже ся, — каже, — злагодили?» — «Я уже навіть і записалася», — каже лінива до робучої. А та робуча каже: «Зараз треба йти і собі записатися. А хто там, — каже, — записує?» — «От ідіть та будете видіти хто».

Робуча вийшла нагору та й каже до тої лінивої: «Адіть, — каже, — нема, щоби тут хто записував». А хомик з діри та й ту за голову — та уже небожка. А вна сміється: «Она робила та не їсть, а я не робила та їм».

Хомик виліз з свої діри та й біжить собі по полю. Дивиться, в то дуже велика діра; а він каже: «Не знати, хто тут перебуває? Вна здала би ся мені».

Заліз до тої діри, а лис відти його за голову — та й хомика удушив.