Лінивому добру жінку
Українська народна казка Бойківщини

Ішов Ісус Христос з учениками, і дуже сонце гріло. Захотілося їм води. Та й повернули до одного пана попросити води. А служниця, що доїла в стайні корови, якраз вийшла назустріч їм з молоком із стайні. Вони попросили її, щоб дала їм напитися води. А вона така добродушна була, що їх усіх молоком напоїла. Не побоялася своєї пані і ціле відро молока межи ними розділила і всіх напоїла. Вони її подякували і пішли далі. А вона зажурилася, бо пані може спитати: «Де молоко ділося?» пішла вона руки помити.

Помила вона руки, повернулася, дивиться, відро знов повне. І вона зраділа, що вже її не буде пані сварити.

Іде Ісус з учениками далі. І бачать вони сад великий, а в саду лежить чоловік. А довкола нього падуть груші. Він розкриває рота, щоб хоч одна груша впала в рот, та ні одна не попадає. І тут підходить до нього Петро і каже:

— Добрий чоловіче, дай пару яблук або груш. Спрагу втолити.

А той каже:

— Ти не бачиш, що я не можу піднятись. Ледарі ви ходите. Вам би ще нарвати та й даровати.

Пішли Ісус з учениками далі. Підходить святий Петро до Ісуса та й каже:

— Господи, що дати тому ледареви й скупареви?

— Ге, Петре, — каже, — треба дати йому щастя.

— Господи, та за що йому щастя?

— Та так треба, бо він би не жив. Я йому оцю невістку дам, котра нас напоїла молоком.

Каже святий Петро:

— Та хіба воно правильно?

Сказав Ісус:

— Усе правильно, що дано Отцем Небесним. Якби, — каже, — йому була дана така сама, як він лежащий, вони б обоє пропали.