Лісова красуня
Українська народна казка Поділля

Стояв густий ліс. Серед лісу була невеличка хатина в якій жили дід, баба та їх внучка Оленка. Краса природи приваблювала оточуючий світ. Оленка захоплювалася квітами, чудовими деревами. Любила навіть людською мовою поговорити з тваринами. Навесні вона слухала спів солов’я, а взимку горобчики та синички навідувалися до їх домівки, щоб можна було чимось смачненьким поласувати.

Квітла та розцвітала краса дівчини. З радістю розповідала вона дідусеві та бабусі про своїх подружок по лісовій галявині. Захоплюючись співом пташок, дівчина не один раз і сама виспівувала українських пісень, яких її навчила бабуся. Особливо гарно вона співала «Ой чий то кінь стоїть». І пісня ніби стала дійсністю, бо через деякий час біля своєї хатини вона побачила красивого юнака, який приїхав на сивому коні. Припала до душі хлопцеві лісова красуня. Закохався і не міг він без Оленки прожити і дня.

Та одного разу, коли юнак приїхав після довгої розлуки, він побачив сумні, заплакані очі дівчини і стривожено запитав:

Оленко, що сталося?

Крізь сльози дівчина розповіла про смерть люблячої бабусі. Тяжко пережив розлуку з коханою дружиною дідусь і теж помер. Сумно і тривожно Оленці, самотньо. Та закоханий хлопець переконував, що він не залишить її, одружиться, бо давно кохає. Осміхнулося серце Оленки, як добре, що на світі є справжня любов, добро. Крізь сльози, усміхаючись, вона дала згоду.

Давно немає дідуся з бабусею, але хата не пуста, бо тут чути дитячий сміх, співають птахи, цвітуть квіти, шумить ліс. Здається, радіють всі, що лісова красуня зустріла своє кохання.

З давніх-давен люди мріяли про те, щоб краса і добро врятували світ, а зло і підлість ішли в небуття.