Марко-богатир
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Жив собі Марко-багатир. Був він дуже багатий і жадний. У нього була жінка і одна дочка. Марко часто любив прогулюватися у лісі і любуватися природою. Якось він стояв під деревом і почув, як пташки балакають людським голосом. Одна пташка каже:

— У нашому селі одна жінка народила трійню.

А друга пташка каже:

— А меншенька дитина поживе Маркове добро.

Марко як почув це, то аж підскочив. Тоді він став ходить по селах і шукати жінку, яка народила троє близнят. В одному селі він знайшов таки цю жінку і став просить, щоб йому оддали самого меншенького. А це був хлопчик. Каже Марко:

— Ми з жінкою бездітні, а нам дуже хочеться мати дітей.

Батьки довго не оддавали, відказували йому, а він дуже просить, каже:

— Ми люди багаті у нас все є, ми його ніколи не образимо.

Погодилися тоді батьки та й віддали хлопчика. Несе Марко дитинча через ліс. Надворі зима, хурделиця мете, мороз аж тріщить, а він розмотав дитину із пелюшок і голеньку поклав у сніг і каже:

— Оце тут ти поживеш Маркове добро.

Та й пішов собі додому. А під дитинкою скоро сніг розтав, зазеленіла м’якенька травичка, і розпустилися квітки. Воно лежить, не плаче, а квіточкою грається. Цією ж дорогою їхали якісь люди в гості із одного села в друге. Як тільки доїхали до того місця, де лежала дитина, то коні враз стали і не хочуть іти вперед. Як їх хазяїн не поганяв, а вони все здають назад, і ні кроку вперед. Хазяїн встав з саней, подивився кругом і побачив дитинча. Закутали вони його в кожух та й забрали із собою. В гостях ті люди розповіли, що знайшли в лісі дитину.

Почув про це і Марко, догадався, що це за дитина, і знову пішов його шукати. Допитався Марко, де жили ті люди, що знайшли дитину, прийшов до них і сказав, що це його хлопчик і що це він загубив його у лісі. Вони і віддали дитя. А Марко поклав маленького в дерев’яний ящик, забив ящик гвіздками, кинув у море і сказав:

— Отут ти поживеш Маркове добро.

Той ящичок і поплив. А по той бік був монастир, коло берега монашки прали сорочки. Вони почули, що десь плаче дитина, і побачили, що по воді пливе ящичок. Вони пригнали його до берега і знайшли там дитинку. Зраділи такій найді монашки і забрали його у монастир. Всі гуртом гляділи цього хлопчика. І виріс з нього дуже гарний парубок. Жив він при монастирі і робив тут всяку роботу.

Пройшов час, Марко-багатир постарів і мав дуже багато гріхів. Пішов він у той монастир спокутувати свої гріхи і побачив там того парубка.

Марко замітив, що він не монах і дуже ним зацікавився. Він став розпитувати у монашок про хлопця. Ті й розказали, як вони його вловили у ящичку, який приплів до берега. Догадався Марко, що це той хлопець, якого він забив у ящик і кинув у море, і аж побілів зозла.

Тоді Марко написав листа і просить того парубка, щоб він відніс його дому і віддав Марковій жінці. Хлопець погодився. А в листі було написано, що цього хлопця треба згубити зі світу. В дорозі він заморився, сів трохи оддихнуть та й задрімав. Йому почулося, наче щось заворушилося в кишені, де лежав лист. Парубок проснувся, побачив, що лист на місці, та й пішов далі.

Ось він приходить до Маркової жінки і оддає їй листа. Одкрила вона його, а там золотими буквами написано про те, щоб вона зразу ж, не дожидаючи Марка, звінчала свою дочку із цим хлопцем. Вона так і зробила.

Марко прийшов додому і побачив, що парубок живий, ще й звінчаний з його дочкою. Питає він жінку, чого вона не зробила так, як він їй наказував. Тоді вона показала листа, написаного золотими буквами. (Бо то сам Господь підмінив його, коли хлопець спав). Марко аж скипів і знову став придумувати, як хлопця погубити.

От Марко посилає його по золото і дорогоцінні камені в таке місце, звідки ніхто не вертався живим. Послухав Марка парубок і пішов. А скоро вернувся живим-живісіньким і приніс золото та дорогоцінні камені. У Марка аж очі розбіглися, коли він побачив золото Дуже вже він був жадний, йому хотілося собі забрати все золото, і він пішов сам. Щоб добратися до того місця, то треба було переправитися через річку лодкою.

А лодкою правив чоловік, який був заклятий на 25 років. Весь цей час він не міг встати. І коли Марко підійшов до нього, якраз закляття кінчилось Чоловік той і каже Маркові:

— На та погони лодку, а я піду десь.

— Він погодився, бо йому скоріше хотілося добратися до золота. Сів у лодку і більше ніколи не зміг з неї встати, бо він став заклятим. А парубок з його дочкою щасливо і довго Маркове добро поживали.