Масло в ставку
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Одного разу йшов вовк лісом та й надибав лиса. От і каже йому:

— Я, брате, такий голодний, що гину. Я щось би з їв, та немає нічого. Мушу тебе їсти та й уже.

Лис як почув та й одказує :

— Ти мене не їж, а я тобі дам зараз щось смачного поїсти. Їв би масло?

— Ой, — каже вовк, — чому б ні! Неси його сюди!

Лис і каже:

— Ходім у село, там є велике кружало масла, то й їстимеш.

— Добре!

Привів його лис до великого ставка й каже:

— Ану бери та й хлебчи воду, На споді є масло. Вперед мусиш випити воду та так і до масла дістанеш. Там того масла так багато, що ти його й з’їсти не зможеш.

А вовк його не розпитував багато та хляп, хляп, хляп — хлебче собі воду, щоб добути масла. Довго хлебтав, а далі не зміг, бо став, як барило, та й дивиться на лиса. А лис у сміх.

Вовк тоді зрозумів, що над ним кепкують, та й за лисом. А лис задер хвоста та навтьоки. Довго бігли. Вже лис коло своєї нірки, а вовк хап його за ногу. То лис зараз же надумався та й каже:

— Слава богу, — каже, — що вхопив за корінь, а не за ногу!

А вовк тоді мерщій пустив ногу та хап за корінь. А лис скік у нірку, заховався й зареготав.

Прикро вовкові, та нічого не вдієш. Похнюпивши голову, пішов далі шукати собі поживу.