Мати й син
Українська народна казка Бойківщини

Жили чоловік і жінка. Чоловік був лісником. Мав він чарівну сильну одежу. Куди б у тій одежі не пішов, був сильніший від ста чоловік. І мали вони одного сина. Чоловік захворів і помер — остались жінка з сином. Жили вони бідно, тяжко жили. Одного разу — вже синови було десять років — пішов син на полювання, побачив у лісі хату, гарну хату. А в тій хаті жили дванадцять розбійників. Прийшов він до них, привитався з ними, але вони кинулись на нього. А він був у татовій одежі, значить, сильний був. Не злякався їх і всіх тих дванадцять розбійників убив. Та й покидав їх у пивницю. Закрив їх у тій пивниці, а сам вертається додому. Вертається і каже:

— Мамо, що ми будем тут жити, у такій невеличкій хатині? Ходім, я знайшов добру хату.

Пішли вони з мамою до тої хати, жили там, але коли одного разу він пішов на полювання, мама почула якийсь голос у пивниці. Син заказував, щоб мама туди не йшла, не дивилася. А мама все рівно не стерпіла, пішла подивилася. А один розбійник з тих дванадцятьох не був убитий, а тільки ранений — мама дала йому їсти й пити. І любилася вона з тим розбійником, коли син ходив на полювання.

І каже їй розбійник, що він хоче з нею одружитися.

— Але, — каже, — щоб сина твого не було.

— А що робити? — питає вона.

— Як він прийде з полювання, я вберу одежу, ту, що на ньому, і відведу його десь далеко.

Так вони порадилися. Приходить син, мама дає синови їсти, заговорює його, а той одежу хапнув, побіг з нею в ту пивницю, вбрав на себе, виходить і каже:

— Ходи зі мною.

Хлопець іде з ним. Розбійник завів його в ліс і вибив йому очі. Прив’язав його до смереки і там оставив. Прийшов додому і каже:

— Він більше ніколи сюди не повернеться.

А хлопець там у лісі жив. Літали попри него ворони і давали йому їсти. І дзьобали, дзьобали той шнурок. Та й зовсім його роздзьобали з того шнурка, відв’язали. Він ходив сліпий по лісі і живився лісовими рослинами.

Так минуло десять років. А через десять років зайшла собі в той ліс багацька дівчина. Побачила того хлопця, і він їй дуже сподобався. Вона й каже йому:

— Ходім до мене додому.

Хлопець пішов з нею. Привела вона сліпого додому і каже батькам, що «хоче вийти за нього заміж».

— А як ти, дитино, будеш жити зі сліпим?

— Отак, — каже, — й буду жити. Я його люблю і за него піду.

І батьки не могли нічого з дочкою зробити. Вона в них була одна і дуже красива була, вони й її любили. Та й вийшла вона заміж за сліпого.

Живуть собі. Одного разу лягли спати, і сниться молодій жінці, що хтось їй каже: «Піди туди й туди в ліс. Там є криниця з цілющою водою. Помиєш йому лице, і він знов буде мати свої очі».

Рано вона збудилася та й говорить:

— Такий мені сон приснився. Ходім, — каже, — може, найду я ту криницю.

Пішли вони двоє. Шукала вона, шукала і найшла ту криницю. Він впав до тої води, помився. А як прийшли вони відти додому, він добре видів на очі. Зрадувалася жінка, зрадувалися й батьки.

Мали вони вже діти, та не забував син, що в нього десь є мама. Пішов він, шукаючи той дім, і знайшов свою маму. Прийшов туди перед вечором. Дивиться в вікно, а одежа його висить коло вікна. Він розбив то вікно, взяв одежу і вбрався. І відкрив замки, бо в тій одежі він був дуже сильний. Увійшов та й каже:

— Ану вставай, розбійнику! Той встав, подивився на него.

— Що, — каже, — тобі за то зробити? Ти ж мені вибив очі, а я, ади-ко, вже вижу.

І вбив його. Вбив при матері.

— А вам, мамо, яку нагороду дати за то, що ви мене так одправили? Вона сплакала та й каже:

— Синку, роби, що хочеш. А він їй:

— Мамо, я вже оженився, в мене є жінка, є діти. Я вам таку даю кару, що будете до смерти жити в мене і бавити мої діти.