Машка і Наташка
Українська народна казка Чернігівщини

Жили — були дід та баба. У баби була дочка Наташка, а у діда — Машка. Не любила мачуха дідову дочку. От стара й звеліла діду:

— Відвези її в ліс, посади в хатку, хай пряде.

Машка сіла і пряде. Потім затопила піч, наварила кашки, сіла і їсть. Аж тут із під печі вискочила мишка.

Красна дівице, дай і мені ложечку кашки, я тобі у пригоді стану.

Машка дала мишці кашки і знов сіла і пряде.

От і вечір прийшов. Знов їсти хочеться. Вона знов наварила кашки, їсти стала, аж чує, хтось іде. Загупотіло, загуркотіло, з’явився ведмідь на порозі.

— Красна дівице, дай і мені ложечку кашки.

Машка дала. Тут він і говорить:

— Ну а тепер ти бігай, а я доганяти стану.

Вискочила мишка і каже дівці:

— Ти стій, а я, тобою перекинувшись, втікати буду. Нехай наздожене.

Ведмідь той бігав, бігав і ніяк дівицю не міг впіймати. Тоді він і каже:

— Ух, і накормила й натрудила. Так тому й бути, пришлю тобі завтра трійку коней вороних і скриньку золота.

Так і зробив, як сказав. Машка сіла в карету і додому поїхала. Приїжджає додому, а тут усі повибігали, стрічають. Тоді баба і каже до діда:

— Вези і мою дочку в ліс!

Повіз дід бабину дочку, привіз і посадив у хатці. Пряде Наташка. Наварила кашки, сіла та їсть. Аж тут з-під печі вискочила мишка.

— Красна дівице, дай і мені ложечку кашки.

А вона її хлоп ложкою. Тоді сіла і далі пряде. Аж іде ведмідь:

— Красна дівице дай мені ложечку кашки.

А красна дівиця:

— Мені й самій мало!

Тоді ведмідь їй і каже:

— Ну а тепер ти бігай, а я ловити буду.

Бігав, бігав і кожен раз її доганяв. Як дожене, так і хлоп. Убив, кісточки посмоктав, у сумочку склав і на гвіздочок повісив .

От баба і каже до діда:

— Їдь та забери вже дочку мою.

А сама пирогів напекла, блінчиків наготувала, сіла і дожидає. Коли чує, а собачка Шавка каже:

— Дідова дочка, як панночка, а бабиної дочки кісточки у сумочці висять.

Приїжджає дід. Баба зустрічає і питає:

— А де дочка?

Заплакав тут дід і показує кісточки у сумочці.

Ото було порося і моя казочка уся.