Медвідь і гумовий кінь
Українська народна казка Бойківщини

Їхав дядько гумовим конем у ліс. А назустріч йому іде медвідь.

— Дядьку, дай мені того коня з’їсти, бо я такий голоден.

— Не дам тобі з’їсти, бо я дров не маю вдома. Треба дров привезти.

— Сідай, дядьку, на віз і поїдем.

Посадив медвідь дядька на віз, коня за кантар, а віз за дишель — і поїхали, Та так швидко їдуть, що аж віз підскакує. Так медвідь тягнув моцно.

Приїхали вони до лісу, обернув він коня з возом і наладив стільки дров, що дядько вже й боявся їхати. Та й каже медвідь:

— Сідай, дядьку, на дрова, поїдем додому.

Як узяв медвідь коня за кантар, а віз за дишель, то віз аж підскакував. А дядько на фірі їде й сміється.

Приїхали на подвір’я, розпряг дядько коня і дав медведеви. Медвідь коня за кантар і повів до лісу. Притягнув його туди і зачинає їсти. Бере за шию — не може вкусити, твердий. Бере за стегно — не може урвати. Каже медвідь:

— Скілько я коней переїв, а такого твердого, як цей, не здибав. Узяв медвідь того коня і веде до дядька назад. Привів на обору та й каже:

— Бери собі, дядьку, свого коня, бо я в тебе наробився і голоден спати ляжу. І наробився, і не наївся — без обіду спати піду. А дядько ходить та сміється, що так медведика змудрував.