Морський цар і купців син
Українська народна казка Бойківщини

Жив собі купець. Він гендлював усякими товарами. Їздив по свої державі і за моря їздив. І вженився той купець. А через якийсь час накупив товарів і поїхав за море. Доки там попродав тоти товари та накупив інших товарів, великий час пройшов. Вертається кораблями через море — кораблі серед моря стали. Що ся стало, що кораблі серед моря стали?

Загнав він у море норця, би подивився, що є. той пішов під воду, поки ті кораблі, подивився, вернувся і каже:

— На дні моря стоїть здоровенний дід і держить кораблі так, що нікуди не рушаться.

Купець каже:

— Іди під воду знов і звідайся того діда, що він хоче. Чому тримає кораблі?

Норець пірнув у воду, вернувся та й каже купцеви:

— То є морський цар. Він казав, що буде тримати кораблі, доки ти йому не підпишеш документ, що віддаєш йому на службу тото, що в тебе є дома, а ти про нього не знаєш.

Подумав купець: тото він має, тото має. Дім має, худобу, слуги. Що ще має? Пригадав собі за все та й каже тому норцеви:

— Йди кажи йому, що я віддаю йому то, що в мене вдома є і я про нього не знаю.

Пішов той під воду і каже тому морському цареви:

— Казав купець, що віддає то, що ви хочете.

— Е, — каже, — мало того, що він казав. Треба підписати документ своєю власною кров’ю. Іди йому це скажи.

Вийшов норець з води та й каже:

— Казав морський цар, щоби ти підписав довідку своєю власною кров’ю, що віддаєш йому тото, що в тебе є дома і ти про нього не знаєш.

Та й купець підписав такий документ своєю власною кров’ю. і написав: «Пущай, царю, мої кораблі».

І той пустив кораблі. Купець приїхав додому, а перед тим жінка родила хлопця. А він не знав, що жінка вагітна. Та й не знав, що вже хлопець вродився, і тепер мав віддати його морському цареви на службу.

А хлопець росте, як з диму, ніякі діти так не ростуть. Розумний він, розвинутий, до школи ходить. Йому вже дванадцять років, і купець знає, що має віддати його морському цареви на службу. Та й каже:

— Синку, таке й таке було… Я підписався, що віддам тебе морському цареви на службу.

А син каже:

— Тату, нічого не бійтесь, я визволюся. Не журіться, я вернуся. Я піду.

І пішов він. Іде попри ставок, а там купаються дванадцять гусок. А він сховався за корчі та й заглядає, заглядає. Дивиться, а тут лежать дванадцять пар дівочого убрання і взуття. І він тото все забрав, сховав у корчах і далі дивиться. А вони покупалися, повилазили з води і перетворилися на красиві дівчата, і всі єднакові, як єдна. І говорять:

— Де наше убрання? Хто ж тут був. Де ж наша одіж?

Не можуть найти, та й ходять, та й ходять. Та й він їм показався. Питають вони його:

— Ти заховав нашу одіж?

— Я.

— А де ти йдеш?

— Я йду на службу до морського царя.

— Ага! А ми морського царя служниці. Ми прийшли сюди покупатися. Ти йдеш до морського царя на службу і маєш вибрати собі там дружину. Але ти не знаєш, котру вибирати, бо ми всі єднакові. Нас поставлять у шерег і ти будеш собі вибирати.

А єдна каже:

— Ти маєш мене вибрати. Мене вже єдинадцять хлопців вибирали, і ніхто не зміг вибрати. Цар відтяв їм голови, і наткнуті ті всі голови на коли. А ти дванадцятий, ти маєш мене вибрати. Але як вибереш, як ми всі єднакові? Я тобі дам знак, і ти будеш знати, котра буду я. Я тобі зав’яжу шнурівку на черевику.

Ще про якийсь знак вона йому повіла, щоби він її спізнав. Каже:

— Будеш іти до царя і прийдеш під браму. А коло брами будуть сидіти люті вовки. Ти би крикнув: «Ідіть, прокляті люті звірі, бо я йду до дідуся, до морського царя на службу!» І вони тебе пропустять. Прийдеш до другої брами — там будуть сидіти люті леви. Ти крикнеш: «Ідіть, прокляті люті звірі, бо я йду до морського царя, до дідуся на службу!» і вони дадуть тобі дорогу. А як прийдеш до третьої брами, там буде варта стояти. Будеш гойкати: «Пущайте мене, бо я йду до дідуся на службу! До морського царя!» І вни тебе пропустять.

І говорить йому дівчина далі:

—…Коли прийдеш там, морський цар виведе нас дванадцять, поставить у ряд і буде тобі казати: «Вибирай собі дружину. А як не вибереш тоту, котру маєш вибрати, то, дивися, єдинадцять голів уже на колах, буде й твоя там дванадцята. Вибирай собі дружину». Але дивися, би морський цар не помітив, що ти маєш знаки. Би так скоро не вибирав, би довго ходив, придивляючись. Морський цар буде гойкати: «Вибирай швидше! Що так помалу вибираєш? Шведше!» А ти би казав: «Е, дідусю, морський царю, то не яблуко з яблінки зірвати. Мені треба з нею вік коротати. Мені треба добре придивитися, котру я маю вибирати»

І пішов він вибирати. Пройшов раз попри той шерег — ніби не вибрав. Пройшов другий раз — не вибрав. Пройшов третій раз — бере тоту, що вона йому показала знаки, котру він має вибрати. Бере її за руку й каже:

— Тото буде моя дружина.

Цар увидів, що то він правильно вибрав ту, яка йому суджена, і відпустив його домів. І втішився батько, що він не пропав. І зробили весілля, і їли, пили мед, горівку, вино, долі бородою текло, а в роті сухо було.