Мудрий чоловік та його товариші
Українська народна казка Гуцульщини

Був цар. Хитрий він був, мудрий, розумний чоловік. А дуже гордий був. Але ті покойові, що обходили його, не дуже його любили. Та й кажуть йому:

— Царю наш пресвітлий, ви дуже в нас мудрий і хитрий. Але є в нашій державі такий простий селянин, що ще мудріший і хитріший за вас Каже цар:

— Це не може бути. Я вчився великі роки, практики переймив. Інакше би мене на царя не поставили. Та щоби найшовся такий простий мужик і був мудріший від мене? Я готов застрілитися, як таке буде.

Покликав цар свого міністра і сказав йому:

— Іди місто від міста, село від села. І вишукай мені того мудреця, що про него розказують мені покойові. Що ніби хитріший і мудріший за мене. А я тобі за це, як постарію, передам своє царювання. А як не відшукаєш — голова з плеч.

Подався той міністер по містах і селах. Але він перебрався собі по-сільському, щоби його ніхто не впізнавав, що він міністер. Питав містами, селами, чи нема такого чоловіка, мудрого і хитрого. І не міг напитати. Але в послідній раз, уже вертаючись до столиці, зайшов у одно село і спитав у якоїсь жінки на вулиці:

— Чи нема у вашім селі такого мудрого, хитрого чоловіка, щоби міг заговорити з царем?

— Ой є, — каже, — є.

— Покажіть мені його хату.

Приходить він до хатини того мужика та й питає його:

— Чоловіче добрий, я чув про вас, що ви такий розумний, мудрий і хитрий чоловік, що ви можете й з царем балакати. Чи правда це?

— Можу, — відповідає домашній чоловік, — але мені не потрібно з ним говорити. У мої домівці все, що треба, є.

— А я вам приказую, — міністер каже, — мусово маєте бути в него в столиці.

— А як ви мене можете примусити? Такий голодрайник!

А міністер відгорнув свою верхню лабунду ^*, і на грудях у него все засіяло, як золото. Чоловік аж стремтів. Та й сказав:

— Нічого, нічого, я поїду. Міністер сказав:

— Обов’язково би ви приїхали. Та й пішов від него.

Сказав той чоловік свої жінці:

— Рихтуй мені харчу на дорогу.

І вирушив він у далеку путь до царя. Іде він степами, дивиться, над дорогою при горбикови сидить чоловік та й тримає палець до носа притиснений. Чоловік припинився коло него та й каже:

— Чоловіче добрий, відколи я народився, я ще такого чоловіка не видів, щоб тримав палець, притулений до одної ніздрі носа. Гірко мені й тяжко на серци, бо йду до царя на допит. І не знаю, що зо мною цар зробить. Але ще хотів запитатися у вас, чоловіче, що це ви робите з носом.

А той чоловік каже:

— Я є Вітер, тому я тримаю палець до носа. Бо якби я відмикнув палець від носа, то страшний вітер був би. А якби подув обома ніздрями, то — видиш, що літо та й тепло — зараз би іній був на деревах. Бери мене з собою, то я буду тобі в допомозі.

Та й ідуть собі вдвох дорогою. І надибають, що сидить чоловік на окопі дороги. Сидить собі на землі. І одна нога під ним, а друга на плечах. Зачудувався чоловік, цей, що йде до царя. Питається в него:

— Чоловіче добрий, я такого чуда не видів на світі, щоби чоловік на одній нозі стояв, а друга на плечах була.

Він йому каже:

— Як здоймаю цю другу ногу з плеч, то що раз стану, то п’ять миль. Бери мене з собою, я буду тобі в допомозі.

Ідуть вони втрьох. Надибають при дорозі четвертого чоловіка. Той чоловік стоїть під сивно́ю ^* яблінкою та все трясе та й їсть тих яблук, та й їсть. Каже чоловік, що йде до царя:

— Чоловіче Божий, схаменися трохи, перестань уже їсти тих яблук.

— Не можу перестати, бо я Ненажера. Бери мене з собою, я тобі буду в допомозі.

І пішли всі четверо в товаристві. І прийшли перед царського палацу. Ці три остаються перед брамою, а цей мудрий та хитрий заходить. Цар виходить йому назустріч.

— Стався я, царю, перед вас Що ви хотіли з мене?

— А ти хто такий будеш?

— Я мудрий, хитрий чоловік. Мене ніхто не годен ні перехитрити, ні перемудрити. Ніякий король, ніякий цар.

— Добре, добре, — сказав цар. — Будемо балакати завтра по днині. Буду видіти твою мудрість. А зараз будеш ночувати, бо вже вечір настав. Будеш відпочивати. Є для тебе окрема кімната.

Сказав чоловік до царя:

— Хай і мої товариші ночують зо мною. Цар подумав.

— Добре, най ідуть і ті. Може, й вони такі сами, як ти. І сказав цар своїм слугам:

— Заведіть їх у ту карну залізну кімнату під ключ, а під залізну підлогу накладіть ватри, щоби вони всі чотири погоріли супра́хом. Не треба мені говорити з мужиками.

Сказав мудрий чоловік:

— Дайте нам, царю, карти, щоб нам було не скучно ночувати.

Цар не жалів, дав навіть свої власні карти. Вартові повели чотирьох людей у ту карну кімнату, люди посідали на студену залізну підлогу, а під ними вже ватри палають. Люди з труду подрімалися, аж тут нараз зачало їх печи. Кажуть ті три люди до Вітра:

— Рятуй нас, брате, бо горимо! Видиш, де нас цар запровадив? Щоби ми згоріли.

Вітер подув носом і ту кімнату схолодив. Якраз нормально стало в кімнаті. Каже оден до другого:

— Витягаймо, браття, карти, граймо.

Грають вони карти, грають, коли нараз знов дужче вогонь підтиснули вартові. Кажуть три люди до Вітра:

— Дуй носом, щоби іній був по стінах. Ліпше би було холодніше, чим би ми згоріли від жару.

І Вітер подув, і став по стінах іній. Рано цар каже своїм слугам:

— Ідіть беріть мітли і виметіть з тих погорених кістки. Прийшли слуги, розімкли двері, подивилися, а люди всі живі.

Та й питаються:

— Як спалося вам, люди?

— Добре, але захолодно.

Занесли до царя звістку, що люди живі. Цар не повірив, штрик сам у ту кімнату. Подивився і з лютости аж заскреготів зубами. І сказав:

— Виходіть відти!

Вони вийшли, а цар каже:

— Будете відходити додому, але мусите в мене пообідати. Наказав цар кухаркам своїм наварити багато їди. Поклали ту

їду на столи і три бочці вина. І привели тих чотирьох людей. Сказав цар:

— Коли ви не поїсте цю їду, то буде лихо з вами. Зажурилися люди. Їли, що їли, трохи з’їли та й більше не годні. А Ненажера сказав:

— Я лише починаю їсти.

І поз’їдав геть усе й вино повипивав. Столи порожні лишилися. Цар прийшов, подивився і подумав собі: «Нічого з цими людьми я не подію», І сказав їм:

— Забирайтеся мені геть, щоб я вас у свої столиці не видів. Вирушили ті чотири люди в свою дорогу. Пройшли вони довгі ниви. А цар подумав собі: «Таким людям треба голови позрубувати». І сказав своєму військови:

— Беріть шаблі в руки, сідайте на коні і летіть степом. Подогоните чотирьох людей, зрубайте їм голови і принесіть мені показати.

Військо так і зробило. Летять кіньми, аж з-під коней вогонь свище. Обернулися чотири люди назад, подивилися, що наближається смерть, та й сказали до того четвертого, що несе ногу на плечах:

— Прикручуй, братчику, ногу та бери нас попід пахи та на плечі, та рятуй наше життя, бо погибаємо.

А той так і зробив. Прикрутив ногу та взяв їх трьох і біжить. Та й що крок стане, то все п’ять миль. Дійшли до великої ріки. Цей переступив з одного берега на другий, а військо добігло до води та й стало. Та й уздріли вони, що це не та сила, що з нею можна боротися. Повернулися до царя і все розповіли, як то було. І тоді цар подумав, що це був справді хитрий і мудрий чоловік.

Тоді чоловік, що йшов до царя, запросив своїх трьох друзів до себе в гості. Увів їх у свою хату і сказав:

— Ану, люди, почекайте трошки. Я йду до шинкаря.

Та набрав їсти, скликав сусідів своїх, посадив свої гості за стіл. Очима до стіни, плечима до столів. Кухарі подавали їсти й пити. Гості їли й пили. По бороді текло, а в роті сухо було. А я пішов у місто, купив горнець, та й цій байці конець.