Одного разу, коли Остап повертався додому, то зустрів стару бабусю, яка дала йому таку пораду:
— Ти із паном не дружи, жінці правду не кажи, а не сина за сина не приймай.
А цей чоловік якраз товаришував із паном, да так, що один без одного не пообідають. І дітей у них з дружиною не було, то і взяли хлопчика-сироту на виховання.
От одного разу Остап вирішив перевірити бабусині слова. Украв у пана лебедя і заховав, а додому приніс гусака і сказав дружині, що це лебідь. Вона його й зажарила. Коли смачно повечеряли, дружина вибігла до колодязя, стоїть і водицю попиває. Аж тут іде сусідка та й питає:
— А що ти таке їла, що так водицю п’єш ?
Жінка їй відповідає:
— Ти ж тільки нікому не кажи. Мій чоловік у пана лебедя вкрав, то ми його й зажарили.
Ото сусідка розказала іншій сусідці і дійшло до пана. Наказав він заарештувати чоловіка за крадіжку та й суд учинити. У давнину за це строго карали, то присудили його розстріляти. Але ж хто виконає вирок? Дуже вже гарною людиною був цей Остап. І от виходить його нерідний син та й говорить:
— Я виконаю вирок.
Він уже все обдумав і вирішив, що коли не стане нерідного батька, то все майно йому залишиться. Тут Остап говорить:
— Ви знаєте, колись бабця дала мені пораду: «Ти із паном не дружи, жінці правду не кажи, а не сина за сина не приймай». То я вирішив усе перевірити. А лебедя просто заховав, підіть та й заберіть його у клуні».
Мудрий чоловік
Українська народна казка Поділля
В одному селі жив чоловік. Був він дуже хитрий, мав доброго собаку. У цьому ж селі жив батюшка. Його не любили люди, бо жив він неправдою. Коли здох собака, чоловік захотів його поховати на цвинтарі. Приходить до попа і каже:
— Дозвольте на цвинтарі собаку поховати, бо добрий був.
А батюшка:
— Хто ж, чоловіче, на цвинтарі собак ховає?
— Ай, батюшко, — ваша голова повна, моя не порожня, все зробити можна.
Дає батюшці сто рублів. Той і думає: «Ховаю, хто буде знати». А чоловік поїхав до архієрея і просить:
— Повінчайте мені козенят.
А той:
— Не можна, хто ж козенят вінчає?
— Я з того села, де нема ні попа, ні церкви. Ваша голова повна, моя не порожня, все зробити можна.
Виймає сто рублів і дає архієреєві. Архієрей повінчав козенят.
А в селі зібралися люди та й розказують, що піп собаку поховав. Архієрей вийшов у церкві перед людей і каже:
— Де таке бачено, щоб собак на цвинтарі хоронили?
А піп злякався, але не розгубився:
— А де таке бачено, щоб козенят вінчали?
Сказали і полякалися обоє. Люди відлупили обох і вигнали, а чоловікові подякували, що провчив батюшку і архієрея.