Найменший царський син
Українська народна казка Бойківщини

Були в царя три сини — два були мудрі, а єден трохи недолугий. Посилає цар старшого сина на польовання. Надавали ’му їсти, пити доста. Ходить він, ходить, нічого не трафляє. Зголоднів і сів їсти. Сів, аж приходить ід’ньому такий дідо старий.

— Синцю, дай мені шматок хліба, бо я такий голоден.

— Ах! Хто знає, доки я буду ходити. Я не маю що дати. Приходить той додому, нічого не приносить, не вбив нічого. Тоді каже середущий:

— Я йду.

Виправляють і того. Надавали му їсти, пити доста. Ходить він, ходить, нічого не трафляє. Надлетів ворон — убив ворона. Сів їсти. Приходить дідо старенький, просить їсти, а він не дав.

Прийшов додому середущий син. Тоді той менший каже:

— Я йду. Цар каже:

— Як тоти розумні не могли нічого вбити, не вб’єш і ти. А він:

— Я хочу йти.

Тоді цар сказав дати йому хліба й води. Пішов він на польовання, ходив, ходив і сів їсти. Приходить дідо.

— Синцю, дай ми шматок хліба, бо я голоден.

— Сідайте зо мною, будеме оба’ їсти. Воду і хліб.

Попоїли, і дідо зник. А він устав, ходить, дивиться — такий олень на нього йде. Убив того оленя і йде далі. Іде дик. Убив і дика. Вже має двоє. Іде далі, йде — серна біжить. Вбив і серну.

Він ся журить, як то привезти додому. Дивиться — іде дідо з фірою, той самий дідо, що з ним їв. Поміг йому дідо то загрузити і привезти додому.

Тоді цар тих двох синів відправив, а наймолодшому передав царство.