Народний цар
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)
Було в одній родині два сини та дочка Оленка. Старшого сина звали Іван, а меншого — Андрійко. Іван був дуже гордим, самовпевненим та байдужим до людей парубком. Андрій був доброю, лагідною та уважною людиною. Родина була не дуже багата, але роботяща і дружна.
Та ось прийшло на їхні землі лихо. Напав на них дуже лютий та злий підземний цар. Він захопив в полон багато людей. Попала в лапи підземного царя і маленька Оленка. Сум та сльози оселилися в колись веселій родині. І вирішив тоді старший брат Іван піти визволяти Оленку з полону ворога. Сів він на коня та вирушив в небезпечну дорогу.
Багато чи мало пройшов Іван, коли йому назустріч іде старий дідусь і просить хлопця:
— Синку, дай мені води попити та підвези мене до мого села!
— Ще чого! Мені самому води не вистачить та й ніколи мені з тобою возитися, старий! — відповів хлопець.
Довго чи швидко не знаємо, дібрався Іван до підземного царства. А вхід до нього охороняв величезний трьохголовий пес. І почалася кривава битва. Тільки Іван відрубає голову собаці, а на її місці з’являється нова і ще з більшою силою та злістю накидається на хлопця. Розірвав жорстокий пес парубка.
Чекали дома, чекали Івана та Оленку та зрозуміли, що вже їх не дочекатися. Ще більший сум та горе запанували в хаті. І вирішив відправитися на визволення сестри менший брат Андрій.
Багато чи мало проскакав на своєму вірному коні Андрійко, коли назустріч йому йде той самий дідусь, що зустрічався Івану.
— Синку, дай мені води попити та підвези мене до мого села! — попрохав дідусь.
— Будь ласка, дідусю, випийте холодної води з хлібом, що моя матуся пекла мені в дорогу, та сідайте на коня, я вас відвезу додому!
А коли дісталися вони до хатини дідуся, старий і каже парубкові:
— Знаю я, в яку страшну подорож ти відправився і яка небезпека тебе чекає. Я хочу тобі допомогти. Ось тобі чарівний меч, який завжди вбиває ворога і з яким ти ніколи не будеш знати втоми. Це тобі за те, що підібрав мне посеред дороги. І ось тобі жбан з чарівною живильною водою. Поллєш з нього на померлу людину і та оживе. Це тобі за те, що поділився зі мною останніми краплями води в дорозі. Бажаю тобі успіху!
— Дякую вам, дідусю, на добрім слові і за вашу підтримку, час мені вирушати в дорогу!
Довго чи швидко, але дістався Андрійко до печери-входу у підземне царство, яке охороняв трьохголовий пес. Змахнув парубок чарівним мечем і зніс одразу три голови страшному охоронцю підземного царства. І завдяки чарівним властивостям цього меча, голови не виросли знову. Загинув жорстокий та злий пес! А Андрій увійшов в холодні печери підземного царства.
Не очікував на таку зустріч злий, але боязкий та слабкий підземний цар, і сховався від хлопця в самі темні та глибокі свої печери, з яких більше ніколи не виходив.
А Андрійко вивів всіх захоплених підземним царем людей на землю. Була там і люба сестричка Оленка, яка дуже зраділа визволенню та зустрічі з братом. Біля входу в печеру побачили Андрійко та Оленка тіло свого старшого брата Івана. Розплакалася Оленка, а Андрійко полив на брата живильної води і той розкрив очі. Підвівся, наче після довгого сну, здоровий та дужий. Нарешті всі знову разом!
Серед полонених була і дочка царя цієї країни. Вона закохалася в свого визволителя Андрія, і цар з радістю погодився віддати доньку заміж за її рятівника. А коли через декілька років цар помер, новим царем став Андрійко, який правив країною справедливо та чесно, багато добрих справ зробив для простих людей країни. Його називали справжнім народним царем!