Не втечеш
Українська народна казка Чернігівщини

Якось їхав один багатій з ярмарку Коли це наганяє якусь стару бабу кульгаву. Та проситься, щоб підвіз. А він відскопирдює пику:

— Багато всяких тут вештається. Коні в мене потомленії.

— Ну ж добре, — шамкає баба, — хоч я притупилась на ноги, а до твого двору під завтрашній день дійду.

Озирнувся багатій, щоб пореготатися з старої й онімів — смерть то. Як стьобоне він коней немилосердно та тікати. Влітає в двір. Скочив з воза та до наймитів:

— Ріжте баранів, свиней коліть! Пир у мене буде спозарання. До того ідіть, до того й до того, й того звістіть, щоб не барилися, не гаялися. Та ножі наточіть, всі, всі до одного, щоб кожному гостеві по ножаці! Отут столик посередині маленький, для мене, а навкруг для гостей!

«Як же вона, — думає, — крізь ножі до мене прорветься? Ніяк! Оджену я її. Ач яке стерво! Що не підвіз, так зразу ж на той світ!»

Як назбиралося гостей. Багач кожному ножа дає. Сам з гострим ножем посередині сідає. А пир на весь мир. Коли це як закашляється, баранина з кісткою йому попалася. Гості давай сміятися. А він синіє, синіє. Поки второпали що до чого, він уже й мертвий.